«Україна для нас не просто сусідня країна. Це невід'ємна частина нашої історії, культури та духовного простору», - сказав Володимир Путін у промові у лютому перед початком війни. Це була шокуюча мова, що сколихнула світ. Західні країни об'єдналися у безпрецедентну відповідь на російське вторгнення, ввівши санкції та надсилаючи військову допомогу Україні. Майже весь світ об'єднався в осуді Росії, хоча «важковаговики», такі як Індія та Китай, промовчали. Незважаючи на те, що Путін відверто оголосив свої виправдання війни, деякі почали шукати інших винних..

Зокрема, політолог Джордж Міршаймер із університету Чикаго стверджував, що війна в Україні почалася «з вини Заходу, особливо США». Він стверджував, що кризи можна було уникнути, якби не рішення НАТО прийняти нових членів після Холодної війни. Міршаймер особливо звинувачує США, тому що в 2008 році вони безрозсудно почали просувати розширення НАТО за рахунок надання членства Україні (і Грузії), ігноруючи «червоні лінії» Москви. І він абсолютно помиляється, - пише у статті The Economist постійний представник США в НАТО у 2009-2013 роках Іво Даалдер.

Навіть з приводу російської війни проти України занадто багато чорнил було витрачено на розповідь про те, чому НАТО винне в тому, що Росія загрожує сусідній країні. Але після вторгнення, після того, як Путін оголосив українську державність вигадкою, після падіння бомб на лікарні та притулки для дітей, після початку безжального бомбардування Маріуполя, подальші звинувачення у всьому НАТО – це, чесно кажучи, абсурд. Коли Холодна війна закінчилася, країни Центральної та Східної Європи вперше за багато десятиліть змогли поглянути на майбутнє без зовнішнього домінування.. Питання було в тому, чи буде це майбутнє без воєн.. У 1990 році професор Міршаймер стверджував, що скоро всі почнуть сумувати за Холодною війною. Він був переконаний, що без цього конфлікту НАТО розпадеться, так само як і союз Варшавського договору. А США підуть із Європи.

Переживання професора Міршаймера розділяли лідери у Вашингтоні та у європейських столицях. Але замість того, щоб розпустити НАТО і вивести американські війська з Європи, американські лідери зрозуміли, що стабільність європейського майбутнього вимагає і Альянсу, і американської армії.. Вони об'єдналися навколо бачення Джорджа Буша-старшого, яке він окреслив у травні 1989 року у статті під назвою «Щоб Європа стала цілісною та вільною».. НАТО було важливо для досягнення обох цілей.

[see_also ids\u003d"

На початку 1990-х років країни Центральної та Східної Європи попросили членство в Альянсі, щоб вони могли користуватися таким же миром та безпекою, як і всі західноєвропейські держави-учасниці. НАТО допускало приєднання нових членів, як і протягом усієї Холодної війни. З'явилася політика «відкритих дверей», що повністю відповідає деклараціям про безпеку, які підписали всі країни Європи, включаючи Росію. Ці документи повинні були гарантувати право кожної країни вибирати самостійно Альянси та угоди у сфері безпеки. Протягом 15 років після падіння Берлінського муру 10 країн, що раніше входили до Варшавського договору та СРСР, приєдналися до атлантичного Альянсу. Москва висловлювала своє невдоволення весь час, однак вона сама розвинула тісні відносини з Альянсом і підписала «Основний акт НАТО-Росія» у 1997 році.. А 2002 року з'явилася Рада " У 2000 р. Путін навіть припускав вступ Росії до Альянсу.

Перспектива членства як в Альянсі, так і в ЄС дала країнам Центральної та Східної Європи життєво важливий стимул реформувати свої економіки, системи управління та перетворитися на ринкові демократії.. Членство також дало бажані гарантії безпеки США та інших країн НАТО.. Ці гарантії були особливо важливими для таких країн, як Литва, Латвія, Естонія та Польща, що межують із російською територією..

Для НАТО та нових країн-учасниць, а також інших країн Європи розширення принесло безпеку та стабільність у кожній частині Європи, де протягом історії тривали конфлікти. Проте європейська зона стабільності та безпеки не поширилася на весь континент.. Україна, зокрема, залишилася поза парасолькою НАТО. У 2008 році Київ спробував змінити це, попросивши Альянс розпочати український процес приєднання.. Союзники поділилися на правильність такого кроку. Деякі боялися реакції Москви. Замість того, щоб відкласти питання через відсутність консенсусу, НАТО виступило з формулюванням, яке виключало негайне надання членства, але обіцяло, що Україна стане учасницею Альянсу в майбутньому.. Компроміс не задовольняв нікого. Україна отримала обіцянку, а не реальне членство. Союзники залишилися розділеними у цьому питанні, як і раніше.

[see_also ids\u003d"

Росія теж була незадоволена. «Україна – це навіть не країна», - сказав Путін президенту Джорджу Бушу-молодшому. Незважаючи на обіцянку, яку НАТО зробило у 2008 році, Україна не має чіткої перспективи приєднатися рівно, як і 14 років тому. Але, як не дивно, професор Міршаймер стверджує протилежне, називаючи Україну «фактичним членом НАТО». Тому що, після того, як Росія вторглася на українську територію в 2014 році, США почали тренувати українську армію, а пізніше відправляти зброю..

Це смішно. Перед війною НАТО неодноразово заявляло, що не захищатиме Україну, бо вона не входить до організації. За п'ять тижнів активних бойових дій Альянс досі повторює, що не прийде захищати українську державу. Тому що це не територія НАТО.

«Проблема не в тому, що розширення НАТО зайшло надто далеко. Проблема в тому, що вона не зайшла досить далеко. Якби Україна була членом НАТО, якби американські війська та сили Альянсу були розгорнуті на її території для захисту, Путін подумав би двічі, перш ніж розв'язувати війну проти збройної ядерним арсеналом армії, чиї сили перевершують російські. У цьому полягає потенціал стримування», – йдеться у статті.

Якби війська США та Альянсу були на українській території, відповідальність за розв'язання війни проти НАТО була б на плечах Росії. Але після початку російського вторгнення в Україну відповідальність за втручання в бойові дії буде на НАТО, а не на Росії. У цьому полягає реальний урок на майбутнє. Коли ця війна закінчиться, НАТО вирішуватиме, чи запросити Україну в Альянс і таким чином запобігти поновленню російської агресії.. Враховуючи збитки та руйнування, які Росія вже спровокувала, рішення Альянсу очевидне.