Ми, мусульмани України, захищаємо свою державу та маємо право, яке дав нам Всевишній, захищатись від зовнішньої агресії.

Зі звернення шейха Саїда Ісмагілова, муфтія Духовного управління.

мусульман України «Умма», до мусульман Сирії  Четвертий тиждень війни арабський світ продовжує зберігати уявну нейтральність. Якщо врахувати голосування на ГА ООН щодо резолюції, яка засуджує агресію Росії проти України, то картина така: країни Затоки – Саудівська Аравія, ОАЕ, Ємен, Катар, Бахрейн – її підтримали. У Східному Середземномор'ї резолюцію підтримали Йорданія - відданий союзник США та Ліван. Останній страждає від політичної та економічної кризи та диктату «Хезболли» та публічно демонструє ознаки солідарності з Україною, наприклад, підсвічуванням будинків кольорами українського національного прапора. У Північній Африці за резолюцію проголосували Єгипет, Туніс та Лівія. Результативне голосування Каїра є важливим сигналом, але припускаю, що головні міркування були пов'язані з проблемою продовольчої безпеки.. Про це поговоримо трохи нижче.

Алжир, уряд якого дуже тісно пов'язаний з російськими військовими планами (пригадаємо, наприклад, спільні навчання в Північній Осетії восени минулого року), під час голосування утримався. Марокко — країна, яка у конфлікті з Алжиром, не голосувала зовсім. Також утрималися під час голосування Ірак та Іран. Останній, звичайно, не арабська держава, але, враховуючи іранський вплив у регіоні, нехтувати позицією Тегерана не можна. У цій країні, до речі, щодо російської агресії спостерігається розкол політичних еліт.. Реакція колишнього президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада вже стала вірусною. У своєму твіттері він написав про український народ і ЗСУ: «Ваш гідний і майже неймовірний опір розкрив сатанинські змови ворогів людства. Повірте, що велика іранська нація стоїть поруч із вами, захоплюючись цією героїчною завзятістю». Ні, він не перестав бути ісламістом та ворогом США та Ізраїлю, але щирість його реакції викликає певний когнітивний дисонанс. Проти війни в Україні однозначно висловилася іранська опозиція всередині країни та прихильники шаху Пехлеві за кордоном. Натомість нинішнє керівництво демонструє лояльність до Росії.. А керівництво Корпусу вартових ісламської революції (КЧІР) взагалі пустилося на всі тяжкі. Втім, Ірану є чим зайнятися: нинішнє іранське керівництво зацікавлене у відновленні ядерної угоди і нервує через російський намір узгодити угоду з санкціями..

Єдина країна арабського світу, яка проголосувала проти — асадистська Сирія. Не думаю, що хтось здивований цією позицією. Зрештою, Башар Асад зобов'язаний Путіну своїм перебуванням при владі і є відданим підданим російського тирана.. Сирійський кейс важливий ще й у контексті появи численних повідомлень і навіть офіційних заяв про готовність найманців із Близького Сходу воювати за Росії проти нашої країни.. Називалися різні цифри — від п'ятисот до двадцяти, а то й сорока тисяч можливих сирійських комбатантів. Подібні заяви робилися, до речі, і з боку ліванської «Хезболли», але там це швидше схоже на гру перед камерою, ніж на щось серйозне..

Експерти скептично розцінюють можливість надсилання численного контингенту в Україну і ще скептичніше ставляться до його здатності вести наступальні дії в українських умовах. Власне, в армії Асада немає стільки підготовлених воїнів, а зменшення військового контингенту хоча б на тисячу може створити критичну ситуацію на фронті.. Не забуваймо, що війна в Сирії не закінчилася, хоч і стихла. Щоб не бути голослівним: щойно почалися розмови про перекидання асадитів в Україну, як активізувалися бойовики «Ісламської держави», які завдали кілька чутливих ударів. Тому не все так однозначно.

Привертає до себе увагу та активну протидію планам мобілізації найманців з боку арабських громадських організацій та релігійних діячів.. У численних проповідях авторитетні ісламські вчені закликають мусульман не брати участі у війні проти України, оскільки це суперечить розпорядженням святого Корану. Є численні заяви представників арабських діаспор в Україні до громадян своїх країн із закликом утриматися від участі у війні. Інакше кажучи, громадянське суспільство працює.

Не можу не торкнутися такого важливого моменту як настрою на так званій арабській вулиці, або іншими словами, громадська думка. Тут, слід визнати, не все так добре. Антиамериканські, антизахідні наративи досить успішно функціонують і мають багато прихильників. Тут нам згадують і участь в операції в Іраку, і твітти Зеленського про ракети, що падають на Ізраїль, і розмови про перенесення посольства до Єрусалиму (неправдиві). Порівнюють цю ситуацію з сирійською і акцентують на відмінностях щодо біженців. Це традиційна антиколоніальна, антизахідна риторика, де Росія займає місце такого антиважеля західному експансіонізму. Але разом з тим повідомляють і про українські прапори в Секторі Газа, і про підтримку палестинцями Західного Берега нашої боротьби. Я щиро вдячний і тим палестинцям, які віддано працюють на інформаційному фронті, висвітлюючи події в Україні на численних арабських каналах, і тим, хто з хірургічним скальпелем рятує у шпиталях українців. «Ми повинні розуміти, що лише рішуча боротьба, така, яку демонструють українці, може привернути увагу та прихильність усього світу до нашої палестинської проблеми», — пишуть вони у соціальних мережах.

З глобальних питань, які все більше стають актуальними для Близького Сходу в контексті війни, звичайно, на чільне місце виходить продовольча безпека.

У разі провалу посівної та неврожаю очікується різкий стрибок цін на зерно, а це може призвести до дестабілізації в регіоні. Досить, що «Арабська весна» була викликана неврожаєм 2010 року. Неважко уявити, що може статися цього року.

Чим довше триває конфлікт, тим зрозумілішим стає, що просто відсидітися не вдасться. В арабських країнах визнають очевидний факт, що російське вторгнення в Україну стало поворотним пунктом колишньої системи безпеки.. Це важко зрозуміти, а тим паче адекватно на це відреагувати. Але доведеться.