Зараз у нас є не лише стійка антивоєнна коаліція, а й підтримка центральних банків багатьох країн світу. Їхній власний досвід у подоланні кризових явищ варто враховувати при вирішенні проблемних питань України.

[see_also ids\u003d"

Стабілізаційні інструменти центральних банків залежать від характеру економічної кризи. В умовах фінансової кризи безумовним пріоритетом центрального банку є забезпечення стабільного функціонування фінансового сектору. В умовах структурної кризи (наприклад, спровокованої пандемією чи війною) пріоритетом стає створення умов для насичення грошима критично важливих сегментів реальної економіки та державних фінансів. Тому за такої політики пом'якшуються умови монетарного регулювання економіки, підтримуються кредитування, викуп активів, збереження та створення робочих місць.. Посилюється взаємодія з урядом щодо стабільного функціонування ринку державних запозичень та контрольованості руху капіталів.

Отже, дизайн монетарного режиму для періодів структурних зламів економіки може передбачати модифікацію наступних параметрів:.

цільова спрямованість монетарної політики;

рівень та композиція відсоткових ставок;

рівень гармонізації рішень монетарної політики із пріоритетами фіскальної політики;

режим обмінного курсу;

контроль над транскордонним рухом капіталів.

Традиційною метою центробанків є зниження та стабілізація інфляції. Можливість впливати на інфляційну динаміку визначається імпульсами, які цей банк здатний посилати до інших секторів економіки через фінансові ринки та банківську систему.. Але під час структурних криз процес передачі імпульсів порушується, оскільки розриваються традиційні бізнес-зв'язки економіки, порушується процес формування доданої вартості, виникають ланцюгові банкрутства та масове безробіття, власне, гальмується кругообіг грошей в економіці.. Саме тому центробанки під час структурних економічних криз спрямовують свої основні зусилля на стимулювання кредитування та інші канали надходження грошей в економіку..

З початком глобальної рецесії 2020 року центральні банки розвинених країн для підтримки попиту та пожвавлення кредитування знижували ключові процентні ставки, викуповували державні та приватні активи, розширювали кредитування фінустанов, стимулювали цільове кредитування (Funding for Landing).

[see_also ids\u003d"

Під час пандемії монетарна політика була значно пом'якшена і в країнах з ринками, що формуються (Emerging Markets, ЕМ). За даними МВФ та Світового банку, зниження ключових процентних ставок було застосовано центральними банками більш ніж 90% країн ЄМ, викуп державних облігацій – 60, підтримка ліквідності банків – 60, викуп активів реального сектору – 25% країн.. Результати численних досліджень свідчать, що в країнах ЄМ такі програми допомогли стабілізувати фінансові ринки, пом'якшити умови фінансування для місцевого бізнесу та підтримати кредитування.

Активне розповсюдження пільгового позикового фінансування комерційним банкам або іншим фінансовим інститутам від центробанку для подальшої видачі цільових кредитів бізнесу чи населенню ще один поширений крок. За даними Банку міжнародних розрахунків, такі програми були застосовані у 14 країнах світу, у тому числі у п'яти країнах ЄМ – Бразилії, Мексиці, Південній Африці, Індії, Малайзії.. Цільовим сектором цього інструменту був малий та середній бізнес (75% програм). Третина програм передбачала надання кредитів під державні гарантії, середній обсяг програм становив 4% ВВП, а середній термін надання кредитів — чотири роки..

Серед 46 країн з ринками, що формуються 40 країн у тій чи іншій формі застосовували заходи нетипової монетарної політики. В окремих країнах (Угорщині, Чилі) збільшення балансів центральних банків сягало понад 15% ВВП.

Відразу після закінчення ковідного шоку світова економіка зіткнулася з новим викликом: зростаючі ціни на енергоносії та продовольство в комбінації з розривами ланцюгів поставок на тлі високої невизначеності з наслідками пандемії та війни в Україні спричинили інфляційний тиск як у розвинених країнах, так і в країнах ЕМ.. Це позначилося на зростанні темпів інфляції, причини якої не пов'язані з надмірними доходами та попитом.

Так, колишній глава Центрального банку Швейцарії Філіп Хільдебранд у статті The old inflation playbook no longer applies доводить, що постпандемічний сплеск інфляції у світі викликаний не надмірним попитом, а «вузькими місцями» пропозиції. На його думку, це має змінити традиційні макроекономічні установки та підходи до проведення монетарної політики.. У таких умовах центральним банкам потрібно прийняти вищу інфляцію, а не застосовувати інструменти, які обмежуватимуть економічну діяльність та скорочуватимуть попит.

Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц у статті A Balanced Response to Inflation зазначає, що за нинішніх умов радикальні заходи щодо підвищення процентних ставок можуть певною мірою вплинути на інфляцію, але при цьому вони значною мірою зашкодять економічному зростанню та добробуту людей.. На його думку, політика, націлена на розблокування вузьких місць пропозиції, буде корисною для протидії інфляції та пом'якшення її наслідків для суспільства.

[see_also ids\u003d"

Нині висока інфляція є глобальним феноменом. У 2021 році в половині розвинених і двох третин країн річна інфляція перевищила 5-відсоткову позначку. У 2022 році в країнах ЄМ Східної Європи інфляція в середньому становила 16,1%..

Перевищення інфляційних таргетів центральних банків у кілька разів спостерігається у всіх без винятку країнах із режимом інфляційного таргетування. Але реакція центробанків здебільшого була стриманою, — ключові відсоткові ставки, як правило, зростали, але залишалися нижчими за темпи річної інфляції..

Виваженість реакції пояснюється спробою підтримувати кредитний процес, а також убезпечити економіки своїх країн від зайвих структурних ломок — банкрутств, дефолтів та безробіття.. Зокрема, серед країн ЄМ Східної Європи найкращих ефектів на ринку праці досягнуто у Польщі та Чехії, де рівень кредитування економіки зріс до 60 і 70% ВВП, а рівень безробіття знизився до 2,9 та 2,4% відповідно.

При цьому політика НБУ проводиться з більшим акцентом на проблему інфляції, аніж на структурні загрози з боку безробіття чи банкрутств.. З 3 червня 2022-го ключову ставку було підвищено в 2,5 рази — з 10 до 25% річних при тому, що прогнозована інфляція на 2023 рік становить 18,7%.. Тим самим НБУ надіслав сигнал ринкам, що він намагатиметься звужувати грошову пропозицію в економіку заради мінімізації інфляційних ризиків, які могли б виникнути у разі розгортання кредитної активності банків або надмірного споживчого попиту населення.

Які висновки із сучасного світового досвіду діяльності центральних банків можуть бути корисними для України?

По-перше, війна та структурна криза загострюють проблему фінансового посередництва. Критична нестача ліквідності у державних фінансах та реальному секторі може супроводжуватися її надлишком у банківській системі. Це вимагає перегляду не лише рівня жорсткості монетарних умов, а й операційного дизайну монетарної політики та інструментів регулювання банківської ліквідності..

По-друге, стабілізаційний набір інструментів монетарної політики сучасного центрального банку значно ширший і включає:

оперування рівнем ставки позикового відсотка, застосування програм викупу державних та приватних активів, застосування інструментів цільового стимулювання кредитної активності банків, пом'якшення вимог фінансового регулювання кредитної діяльності.

По-третє, монетарна політика може стабілізувати кризову економіку лише в тому випадку, якщо її заходи допомагають розширити надходження грошової пропозиції до критично важливих сегментів реальної економіки та державних фінансів, а не навпаки.

Більше статей Богдана Данилишина читайте за посиланням.

[votes id\u003d"