«Вічунай груп», один із лідерів українського ринку морепродуктів, на четвертому місяці війни продовжує свій бізнес у Росії. Компанія вкотре відкладає термін зупинки свого заводу в Калінінградській області РФ, обіцяючи зробити це, як тільки закінчаться запаси сировини, начебто створені ще до війни. Втім, згідно з інсайдерською інформацією, схоже, що компанія маніпулює українською громадською думкою, бо насправді у квітні «Вічунай груп» провела нові масштабні закупівлі сировини та таємно доставила їх із порту Клайпеда сушею на свій російський завод..
Тема західного бізнесу, який продовжує працювати в Росії, залишається хворобливою для українців. Адже присутність іноземного капіталу легітимує дії агресора, підтримує його економіку та буквально годує росіян. За підрахунками Київської школи економіки, 1037 компаній (або 50,2% від загальної кількості) вже пішли з Росії або повністю згорнули свою діяльність. До війни ТОП-70 іноземних компаній платили до російського бюджету 20,2 млрд дол.. податків на рік. Тобто зараз Росія отримує як мінімум половину цієї суми.
Особливо прикро, коли підтримку агресору надає бізнес із країн-союзників України.. Зокрема, з Литви, яку правильніше було б називати країною-побратимом, бо нас об'єднують спільна історія та героїчний опір Москві у складі СРСР. Очевидні паралелі: «Лісові брати» у Литві – УПА в Україні, Саюдіс у Литві – «Народний рух» в Україні, діяльність яких призвела до здобуття незалежності нашими державами.
«Вічунай груп» йде з Росії. Але це не точно.
Так що інтерес українських ЗМІ до литовської «Вічунай груп», яка є єдиною великою литовською компанією, що веде сьогодні бізнес у Росії, природний. Тим більше, що група є одним із найбільших гравців не тільки російського, а й українського ринку, і її головний продукт — крабові палички VICI — добре відомий в Україні бренд..
Отже, група володіє заводом «Вічунай-Русь» у Радянську Калінінградської області - найбільшим у Східній Європі підприємством з виробництва сурімі, або ж, як кажуть російські телевізійники, «знаменитих на всю Росію крабових паличок Вічі».
Публічна позиція компанії, на перший погляд, однозначна: вона підтримує Україну та йде з РФ. Ось тільки коли йде - невідомо.
Насамперед, як зазначає Литовське національне телебачення і радіо, про звільнення з Росії компанія оголосила лише тоді, коли в Литві перед мерією Каунаса почалися масові протести.. Місце проведення акцій було обумовлено тим, що одним із власників групи є мер Каунаса Вісвалдас Матійошайтіс. Політик, якого українські журналісти вже встигли охрестити «литовським Медведчуком» і про який їхні литовські колеги згадують із погано прихованим роздратуванням через очевидні ознаки конфлікту інтересів та глибоких зв'язків з Росією.
«Скільки литовських компаній, основним бенефіціаром яких є один із найвпливовіших політиків Литви та мер другого міста, працюють у Росії? Скільки литовських компаній постачали продукцію до кремлівського буфету? Скільки ще литовських компаній поставляють свою продукцію в окуповані Крим та Донбас? » — задається риторичними питаннями відомий литовський журналіст Андріус Тапінас, з ініціативи якого нещодавно зібрали 6 млн євро на покупку «Байрактару» для України. І відповідає: Вічунай.
Литовський аналітик Маріус Лаурінавічюс, обурений присутністю мера Каунаса серед акціонерів цього бізнесу, додає виразні штрихи до портрета компанії: «Для того, щоб вести бізнес у злочинних режимах, потрібно мати хоча б пару речей: знайомство, закулісність чи дачу хабарів».
У свою чергу, політолог Неріюс Малюкявічус зазначає, що, окрім експорту нафти та газу, Росія має ще один експорт — корупцію.. А засновник центру журналістських розслідувань Сієна Шарунас Черняускас, який брав участь у таких резонансних розслідуваннях, як «Панамські папери» та «Російська пральня», каже, що корупція є однією з найважливіших складових російського бізнесу та політики.
Історія успіху компанії в Росії справді викликає питання. Бізнес кредитується державним банком ВТБ, «Вічунай груп» постачала свою продукцію безпосередньо ФДБУ «Комбінат харчування №4» та ФДБУ «Комбінат харчування «Кремлівський», які входять до складу управління справами президента РФ, а також Санкт-Петербурзькому гірничому університету, яким керує науковий.
З огляду на це не дивно, що відхід з Росії дається компанії так важко. Перша реакція на війну від Вічунай з'явилася 15 березня. Компанія оголосила, що начебто на процес відходу підуть «три-чотири місяці». Потім цю заяву фактично повторили 8 квітня.. Нарешті, 5 травня було заявлено, що тільки зараз компанія найняла консультантів, і на процес пошуку покупців піде ще три місяці.. 18 травня «Вічунай груп» оголосила, що вже складено список із 30 покупців, і продаж може відбутися за два місяці, тобто до середини липня.. І ось 1 червня опубліковано нову версію про те, що компанія піде з Росії «влітку». Тобто термін продовжено вже до вересня.
За наявності «вікна» на кордоні сировина не закінчується роками.
У компанії затримку пояснюють двома причинами — організаційною та сировинною.. Глава групи Шарунас Матійошайтіс заявляв, що вийти з ринку — це «не клацнути вимикачем», і компанія має виконати зобов'язання перед владою РФ та контрагентами. Крім того, наголошувалося, що компанія в рамках стійкої практики закупила сировину на півроку вперед, і її утилізація буде надто затратною, тому завод продовжить працювати, доки не витратити всі запаси.
Озвучені мотиви викликали відверту недовіру як у Литві, так і в Україні.
«Місяця-двох має вистачити, щоб розібратися з обома аспектами — припиненням закупівель сировини та зобов'язаннями щодо постачання кінцевого продукту. Для такої компанії, як «Вічунай груп», три-чотири місяці – це багато», – зазначив віце-президент Литовської конфедерації Арунас Лаурінайтис. Нагадаємо, що мова вже йде про півроку і більше.
Наші джерела на ринку оцінюють заяви про вимушеність затримки через необхідність використовувати сировину як «відверто нікчемні».
«Виглядає це все як відмазка для журналістів та суспільства, які не знають та не повинні знати технологічні тонкощі. Сировина дійсно закуповується наперед. Але йдеться про запас на два, максимум на три місяці. Закупівля на півроку – це нонсенс, абсурд. Подібної практики не існує, — розповідає джерело. — Але навіть якщо збожеволіти і повірити в це, то виникає питання: чому б їм просто не перевезти сировину на розташований поруч свій завод у Каунасі і не використовувати там, якщо вони справді налаштовані на зупинку виробництва в Росії?
А відповідь полягає в тому, що основна сировина для виробництва основного продукту заводу в Радянську, а саме - сурімі, «Вічунай груп» не треба в РФ імпортувати, вона отримує його на внутрішньому ринку, купуючи сурімі у RFC - судна, що виробляє сурімі прямо в. Відомо, що RFC має підписану довгострокову угоду з «Вічунай». Це допомагає зрозуміти всю бізнес-модель компанії в цілому.
«Вони самі визнають, що коли збиралися будувати завод у РФ, то обирали між Калінінградом та Радянським і чомусь вибрали останній. На перший погляд, дивний вибір, тому що Калінінград — це порт, де вони могли безпосередньо отримувати сировину і там її переробляти, — продовжує наше джерело.. — Але чомусь вони обрали депресивне забите містечко на суші. А фішка в тому, що він розташований на кордоні між мордором та ЄС. А сам завод всього за два кілометри від неї, прямо на залізничній гілці, що йде до прикордонного мосту. Як у анекдоті: «Візьму в оренду метр державного кордону». А міліцейське минуле мера дозволяє організовувати перевезення із «полегшеним оподаткуванням».
Тут слід пояснити, що на момент здобуття Литвою незалежності Вісвалдас Матійошайтіс обіймав посаду заступника начальника УВС Каунасу з політичної роботи Литовської СРСР.. За радянських часів литовське МВС тісно співпрацювало з КДБ, займаючись виявленням протестних настроїв та боротьбою зі визвольним рухом «Саюдіс». Координаторами цієї діяльності на місцях були саме заступники голів управлінь внутрішніх справ з політичної роботи, і це ще одна рима з Медведчуком, якого також підозрювали у співпраці з КДБ.. А вже 1991 року колишній міліціонер заснував «Вічунай груп».
Наразі «Вічунай груп» розгорнула активну інформаційну кампанію, в рамках якої постійно наголошує, що підтримує Україну та вже витратила на гуманітарні цілі 700 тис.. євро. Наголошується, що підприємства групи надають у користування власну важку техніку, а також продукти харчування. Втім, щодня, за даними ЗМІ, компанія платить 400 тис.. рублів у російський бюджет. Що за сто днів війни, за офіційним російським курсом євро, приблизно відповідає цим 700 тис.. євро.
І рівність цих сум викликає питання: а чи не хочуть власники компанії просто відкупитись від української громадської думки? І якщо вони переживають за Україну, то чому продукція «Вічунай груп» з 2014 року і на сьогоднішній день, за інформацією Литовського національного телебачення та радіо, продається у Криму та на Донбасі?
І якщо компанія хоче піти з Росії, то чому вона й надалі інвестує в маркетингові акції в російських супермаркетах, а обсяги виробництва та продажу продовжують зростати, як це визнав другий акціонер компанії Людас Скієрас.?
На українців летять тисячі куль, снарядів, ракет та бомб, що фінансуються російськими платниками податків, у тому числі й «Вічунай груп». І хоча це було б цинічно з боку компанії, але, принаймні, можна було б чесно визнати: ми залишаємося в Росії, тому що не готові втрачати свій головний ринок, вибачте, якщо зможете. Тому що підхід «і нашим, і вашим» із 24 лютого в Україні не працює.
Більше статей Романа Івченка читайте за посиланням.