Згідно з результатами опитування "Левада-центру", опублікованими 2 грудня, 75 відсотків росіян хочуть, щоб їхня країна налагодила відносини із західними країнами, 70 відсотків бажають, щоб покращилися відносини з Україною. Але разом з тим керівництво країни, на їхню думку, нічого не повинно для цього робити. Порядку 65 відсотків упевнені, що Кремль повинен продовжувати рухатись нинішнім політичним курсом.
Цей та інші парадокси спеціально для DW пояснив соціолог "Левада-центру" Денис Волков.
- З одного боку, три чверті росіян вважають за потрібне налагодити відносини із Заходом, з Україною, але при цьому вважають, що Росія повинна продовжувати свою політику - як ви можете це пояснити?.
- Насправді, пояснюється це, як мені здається, досить просто, якщо судити за результатами фокус-груп. Дійсно, більшість вважає, що треба співпрацювати з Заходом і по Сирії, та з інших питань. Але ця співпраця, кажуть вони, не виходить - не тому, що ми не хочемо, а тому що Захід не хоче. Йде почасти перекладання провини на Захід, а почасти є нерозуміння того, чому Захід так відноситься (до Росії - Ред. Не всі хочуть пов'язувати дії Заходу з тим, що Росія зробила з Кримом в обхід міжнародних зобов'язань. Я б не сказав, що люди цього не розуміють, але вони не хочуть думати про те, чому інша сторона чинить так, як вона надходить.
У масовій свідомості є розуміння, що для налагодження відносин потрібно йти на поступки. Але йти на поступки не хочуть, тому що почасти, порушуючи норми, Росія доводила, що знаходить знову статус великої держави. Якщо ми почнемо відновлювати відносини, то ми втратимо, чи що, цей статус, думають вони.
- Як бажання налагоджувати відносини ув'язується з настроями, що, наприклад, Україна або НАТО - вороги Росії, яких потрібно побоюватися?.
- Тут, з одного боку, є те, що у свідомості багатьох НАТО - окремо, США - окремо, ЄС - окремо, Захід - теж, ніби це різні речі. Не завжди, коли людина говорить про НАТО, він розуміє, які саме країни входять до цього альянсу. До НАТО ставлення завжди було однозначно погане, а ставлення до Євросоюзу різко погіршився тільки після війни санкцій. Це можна описати так: хочемо бути частиною Європи, але не хочемо слідувати нормам і правилам, які в Європі прийняті.
- Росіяни, якщо вірити опитуванням, Європу розлюбили, але жити вони як і раніше хочуть, як у Європі. Як це зрозуміти?.
- Тут справа в тому, що привабливість Європи, Заходу, США зберігається раніше. Нічого не змінилося в розумінні того, що на Заході жити краще, ніж у Росії. Для більшості визначальним є рівень життя. Для більш просунутих, для яких слово "Захід" має якесь наповнення, це ще захищеність від свавілля, гарантії якихось благ, медицина.
Той конфлікт, який є, він має ще один пласт - відчуття, що нас на Заході не приймають, а ми хотіли б і раніше бути частиною якщо не Заходу, то розвиненого світу. Образ великої держави включає в себе не тільки те, що ми можемо вести себе, як хочемо, але і є частиною цивілізованого світу, де нас поважають. Санкції Заходу для багатьох - сигнал, що нас хоча б помічають, а не ігнорують. Хотілося б людям, звичайно, іншого: щоб нас визнавали рівними. Але вони вважають, що вже краще конфронтація, ніж те, що тебе не помічають.
- На тлі конфлікту з Туреччиною в ефірі державних російських телеканалів пролунали заклики до війни, в тому числі з використанням ядерної зброї. А що кажуть результати опитувань про ставлення росіян до війни?.
- Більшість не хоче ніяких воєн ніколи. За різними опитуваннями і різних нагод виявляється умовна фракція "яструбів" - десь 20 відсотків тих, хто виступає за якісь радикальні і агресивні дії, неважливо на чию адресу - будь то США, Туреччина чи ще хтось. Це досить стабільна група.
Ще є від 5 до 10 відсотків швидше співчуваючих іншій стороні, які активно виступають за мир - за співпрацю та з міжнародними організаціями, і з Європою, і з Україною і з ким би то не було. А більшість підтримує дії влади, бо вважає, що, скажімо, ніякої війни немає з Україною або ж вважає дії уряду вимушеними, наприклад, після теракту. Але до тих пір, поки це не пов'язано з великими жертвами чи витратами.
Для російських еліт, мені здається, важливо підтримувати агресивні настрої, щоб руки були розв'язані, щоб було більше свободи для маневру. Але найчастіше ці агресивні 20 відсотків самі ні в чому брати участь не хочуть. Якщо подивитися на них - це, з одного боку, молодь, серед якої рівень аналізу дійсності один з найнижчих. А з іншого боку, це найбільш забезпечені люди, які самі щось воювати не підуть і дітей не пустять, але можуть собі дозволити бути агресивними. Це не все, але великі групи всередині "яструбів".
- А чим агресивні настрої відрізняються від часів СРСР?.
- Відкритих соціологічних досліджень тоді не було, так що складно говорити. За радянських часів доктрина була така, що ми не будемо використовувати ядерні бомби.
А тепер ядерна риторика стала набагато більш відкрито і вільно експлуатуватися.
Наприклад, заява Жириновського треба сприймати як тестування громадської думки. Але ось те, що президент, якщо згадати, у фільмі про Крим говорив про можливість застосування ядерної зброї, це більш серйозно. Але на фокус-групах більша частина каже, що вони не вірять у серйозність таких слів, думаючи, що він хоче Захід просто налякати. Але загалом, якщо раніше було табу на ці теми, то зараз це табу знімається.