Український юнак, викрадений ФСБ в Білорусі, - це, звичайно, нова сторінка в російсько-українських відносинах. Якщо те, що відбувається між двома країнами в останні роки, можна назвати відносинами. Насправді це не відносини. Це війна. І в цій гібридної війні відбувається захоплення заручників.

Викрадений цілком підходить на роль чергового заручника. Син українського офіцера, не приховував своїх поглядів в соціальних мережах. Можна оголосити черговим українським терористом, а можна й поторгуватися - і натомість за звільнення молодої людини отримати справжнього терориста, милого серцю його луб'янских кураторів.

Чому викрадення сталося на території Білорусі, теж зрозуміло. Після серії арештів українських громадян поїздки в Росію, зрозуміло, не припинилися. Але куди рідше їдуть ті, хто пов'язаний з українськими силовими структурами або взагалі має проукраїнські погляди, та ще й афішує їх. Затримати звичайного гастарбайтера можна, але без вражаючою історії це буде непереконливо. Російському правосуддю, російській пропаганді потрібні міфи: воював в Чечні, вбивав "ополченців" або просто родич українського військового, а значить, терорист. І таких людей шукають систематично. Адже викраденого в Білорусі Павла Гриба виманювали в Білорусь - значить, стежили за його акаунтами в соціальних мережах, шукали вразливі місця, думали, як змусити перетнути український кордон. Очевидно, що в такій розробці знаходиться не один Павло - просто він попався. Ловля "на дівчину" - класичний прийом спецслужб.

Чому виманювали саме в Білорусь, теж ясно. В очах пересічного українського громадянина, який не дуже розбирається в політичних хитросплетіннях і домовленостях, Білорусь - не Росія. Інша країна. Що між Росією і Білоруссю практично немає ніякої межі, що російські спецслужби відчувають себе в сусідній країні як вдома і органічно зливаються з білоруськими - зрозуміло, коли мова не йде про особисті інтереси Лукашенка, - це мало кому зрозуміло.

Не кажучи вже про те, що мова йде про 19-річного хлопця, який виріс у вільній країні. У країні, де політичні погляди - одне, а особисте життя і безпеку - зовсім інше. Де можна викривати владу і не боятися наслідків. Звичайно, була епоха Януковича з її бандитської "мораллю", а й тоді влада боялася переходити всі межі практично до самого Майдану. А в житті Павла Гриба час Януковича завершилося, коли йому було лише 16 років. Його становлення відбувалося вже в нормальному світі. В тому самому нормальному світі, якого позбавлені його російські та білоруські однолітки, що живуть в атмосфері звичного радянського внутрішнього самоконтролю: мовляв, мені теж все не подобається, але навіщо я буду про це кричати.

І не випадково на тих 16-річних, хто виходив на мітинги Навального, дорослі дядьки і тітки дивилися з щирим подивом. Ці діти як з іншої планети, майже з України.

Павло Гриб поплатився за цю свою "інопланетного". А ще за батька, звичайно. Син за батька відповідає - це ми вивчили зі сталінських часів. І схоже, що з тих самих часів на Луб'янці нічого не змінюється. Крадіжка людини залишається доблестю, пошук заручників - єдиним засобом звільнення власних злочинців, брехня - єдиним доказом правоти.

оригінал.