Кремль виявився перед реальною перспективою нових американських санкцій, значно серйозніших, ніж попередні, - можна сказати, катастрофічних для російської енергетики. Ці санкції відрізняються від попередніх тим, що американці, схоже, не збираються узгоджувати їх з європейцями і погоджуватися, що розрахунки Німеччини або Австрії на плідну співпрацю з "Газпромом" повинні бути виведені за дужки показового шмагання московського хуліганів. Американці не могли не передбачити європейського невдоволення, але махнули на нього рукою. Так що це новий сезон для Путіна. Сезон полювання, пише у своїй колонці на порталі Грані журналіст Віталій Портников.

Володимир Путін нарвався на нього сам. Коли він послав своїх молодчиків в Крим, коли вирішив "лити бензинчик" в Донбасі, в Вашингтоні ці його витівки розглядали як прояви імперської параної, що не виходять, втім, за рамки звичних російських пустощів. Зрозуміло, що зважилася на самостійний вибір України все ще болить у будь-якого російського шовініста, як у інваліда - втрачена рука. Зрозуміло, що Путін - саме такий шовініст. Його потрібно покарати, але можна і поспівчувати каліцтва. Барак Обама ставився до Путіна з неприхованою зневагою, як до заморського племінному цареві. Розмови про "кумулятивний ефект" санкцій, які, мовляв, рано чи пізно спрацюють, а поки поспішати нікуди, - це ознака саме такої зневаги і презирства до архаїчного поведінки московського правителя. Всерйоз конфліктувати з таким було б приниженням для єдиної наддержави.

Що ж, своїм втручанням в президентські вибори в США Путін довів, що він не просто ватажок тубільного племені. Що він справжня загроза.

Що він готовий не просто відстоювати свої міфічні сфери впливу, не просто діяти проти інтересів Сполучених Штатів і всього цивілізованого світу, а хоче обрушити саму американську демократію. І що в цій війні всі засоби хороші - хакери, підкуп, пропаганда.

Коли Путін напав на Україну, з ним спілкувалися як з підлітком-другорічником, який доводить свою силу в молодших класах. Але тепер американці будуть звертатися з ним як з дорослим. Тепер йому - і тим, хто вчасно від нього не втече, - доведеться зрозуміти, що означає справжнє американське роздратування. Навряд чи це те, чого він домагався.