Путін і Майдан. Частина перша - Помаранчева революція

19 травня 2017, 01:17 | Україна
фото з Odessa Daily
Розмір тексту:

За останній рік український істеблішмент почав активну ідеологічну кампанію. Офіційне її назва: війна з «Русским миром». Російська культура, література і сама мова оголошені невід'ємними складовими «Русского мира», з якими треба вести нещадну боротьбу. На повне знищення. Або всім нам смерть!.

Те, що насправді, громадський рух «Русскій мір» є ворогом і російської літератури, і російської культури, український істеблішмент абсолютно не хвилює. Зазнавши нищівної поразки в боротьбі з реальними економічними, політичними і адміністративними реформами, істеблішмент намагається розіграти останню, що залишилася у нього карту - ідеологічну. Цікаво, що при цьому наш рідний «патріотичний» істеблішмент повністю повторює стратегію свого головного ворога - Володимира Путіна. Той точно так же на звинувачення про тотальну корупцію і неефективність російської економіці, на зауваження про повний крах головної надії нульових - знайти гідне місце серед західних держав - лише твердить про духовні скріпах, про історичну роль затвердження «Русского мира» і про інших етюдах квасного патріотизму. Можна навіть таблицю таку зробити: реакція Путіна на проблеми стоять перед Росією, і реакція нашого істеблішменту. Один до одного буде.

Чи небезпечна така Україна зараз для Путіна? Ні в жодному разі. Вона надзвичайно зручна, вона дозволяє сформувати образ ворога для імперії Путіна, але по суті своїй, ідеологічної небезпеки для Росії не представляє.

Тим часом в недавній історії українські Майдани двічі ставили Путіна перед можливістю втратити свою владу.

Перший раз це відбулося в 2004 році. Історія першого українського Майдану викликала шок у Путіна і його оточення. Треба відзначити, що до цього часу ще навіть не були сформовані структури, що займаються в пострадянських країнах просуванням ідеології Путіна. Вони вперше і почали виникати саме в 2004 році, коли виявилося, що звичайні методи адміністративного ресурсу на пострадянському просторі можуть не спрацювати. Приклад листопада 2003 року Грузії, коли абсолютно слухняна, на перший погляд, країна, раптом протягом декількох тижнів виявилася вільна від Путіна і його прислужників, потрясла Путіна і його радників. Саме тому в 2004 році Путін не тільки відправив на вибори в Україні свого головного на той момент політичного радника Гліба Павловського, але і ФСБ саме в 2004 році починає масово створювати квазі громадські організації, через які планується впливати на пострадянські країни, в першу чергу, зрозуміло, на Україну.

Дуже важливе питання: чому перший Майдан не привів до розколу України? Адже протистояння носило тоді вкрай запеклий, правда, чисто ідеологічний характер. Однак, після інавгурації президента Ющенка конфлікт майже згас. Цьому сприяли як зовнішні, так і внутрішні причини.

Спочатку про зовнішні.

Декілька факторів, які зумовили порівняно «м'яке» тиск Путіна і його оточення на ситуацію в Україні в 2004-2005 роках.

По-перше, у Путіна і його радників на той момент, особливо в найважливіші дні осені-зими 2004 року, не було ніякого стратегічного бачення ситуації і програми дій. Вони просто намагалися оперативно допомогти Януковичу.

По-друге, Москва дуже сильно вірила, що в останній момент Леонід Кучма проявить силу (прецеденти були і в Одесі, і в Криму) і проблема буде вирішена сама собою.

По-третє, ймовірно, сама кандидатура Ющенка і то, як він вів виборчу кампанію, заспокоїла московських експертів. Вони вже зрозуміли, що реальною силою він не володіє, і не чекали від нього серйозної небезпеки.

По-четверте, на той момент Путін був абсолютно впевнений у своїй владі. Опозиція була розгромлена, ЗМІ поставлені під контроль, приклад «посадки» Михайла Ходарковского був у всіх перед очима. Страх Путіна тоді носив кілька академічний характер, він боявся не за свою владу, а за свій контроль над Україною.

Тепер про внутрішні причини.

Саме Глібу Павловському, за чутками, належить ідея зробити головним питанням виборів 2004 року тему російської мови. Але незалежно від того, хто був автор цієї ідеї, саме питання про мову став головною темою боротьби на тих виборах президента. Але ситуація для ідеологів цього плану «не склалося».

У 2004 році на виборах президента проти Януковича головним противником виступив малий бізнес. У ті роки він стрімко зростав і зумів в 2004 році консолідовано і потужно боротися за свої права. Перший Майдан став апофеозом малого бізнесу, але, на жаль, до речі, не приніс йому ніяких дивідендів. А малий бізнес, тоді на питання про російською мовою «не повівся».

Однак в країні протистояння все одно носило дуже запеклий характер. Важко сказати до чого воно прийшло б, якби не рішення Леоніда Кучми про відмову від силового варіанту, яке він прийняв, за чутками, під впливом свого зятя Пінчука. Дуже велику роль також зіграло і те, що сам Віктор Ющенко на Майдані оголосив цілий ряд майбутніх рішень, які були на ура прийняті суспільством.

Зокрема, Ющенко твердо пообіцяв бути президентом і україномовних і російськомовних громадян країн, він також пообіцяв надати офіційний статус російській мові.

Фактично, до Нового Року конфлікт в суспільстві згас. А вже з січня 2005 Віктор Ющенко почав ревізію декларацій Майдану. З майданівських декларацій самого Ющенка виконано було менше 10 відсотків. Але суспільство вже не було готове до реальних протестних дій.

Про другий Майдан - наступного разу.




Додати коментар
:D :lol: :-) ;-) 8) :-| :-* :oops: :sad: :cry: :o :-? :-x :eek: :zzz :P :roll: :sigh:
 Введіть вірну відповідь