Психічне здоров'я - невидима більшості українців сфера загального здоров'я. Для більшості з нас здоров'я - це тіло і здоров'я соматичне. Але проблеми психічного здоров'я гідні не меншої уваги і не менш поширені серед українців, ніж інші типи захворювань.
Щорічно Україна втрачає щонайменше 104 мільйони доходів через проблеми психічного здоров'я.
Один з трьох українців за життя матиме психічний розлад, тобто 30% населення стикається з певними психічними розладами.
6% українців мають психічні розлади внаслідок вживання алкоголю (в тому числі залежність).
Як мінімум 3,4% мають важку депресію, середня тривалість якої - 30 років.
При цьому лише 20% українців з психічними розладами мають доступ до допомоги або лікування.
За останні 16 років в Україні наклали на себе руки понад 110 тисяч чоловіків і 24 тисячі жінок. У той же час дослідження свідчать, що за останні півтора десятиліття кількість щорічних самогубств в Україні впало майже вдвічі. Так, якщо в 2005-му їх було 10 622, то в 2020-му - 6103. За перше півріччя поточного року в країні зареєстрували 2988 самогубств. Раніше відбувалося в середньому 29 самогубств щодня, а зараз - 16.
Одна з причин такої статистики - стара система охорони психічного здоров'я, стереотипи і стигма навколо теми психічного здоров'я серед населення.
Прийнято вважати, що психічний розлад - привід для негайної госпіталізації в психіатричну лікарню. Хоча насправді не тільки психічні розлади становлять проблеми психічного здоров'я.
З іншого боку, більшість психічних розладів - це тривожність, розлади настрою і зловживання алкоголем. Тому більшість проблем психічного здоров'я можуть потребувати простих і доступних методах допомоги: консультації психолога або психотерапевта, а іноді - просто в зміні певних життєвих обставин.
Тема турботи про власне психічне здоров'я все ще трохи спотворена в Україні і ототожнюється з психіатричної системою. І не дивно, адже більшість фінансування, що виділяється на психічне здоров'я, йде саме на психіатрію.
Але система охорони психічного здоров'я в Україні - на перехідному етапі. Держава поступово відмовляється від старого радянського підходу з монополією на психіатричний стаціонар і ізоляцією пацієнтів з психічними розладами. Психіатрична допомога також стає більш доступною і не єдиною послугою в цій сфері. Українці почали частіше звертатися до психотерапевтів і психологів, хоча їх діяльність не врегульована державою в повній мірі.
Як ви вже зрозуміли, в цій сфері є не дуже добра історія, але є і хороші новини. Почнемо з історії.
Окреме місце «старої психіатрії» в дискримінації.
Крім стереотипів і упереджень в певних сферах життя, від Радянського Союзу нам дістався у спадок і певний ідеологічний компонент. Люди з психічними розладами в суспільстві асоціюються з суспільною небезпекою, і тому вважається, що психіатрична допомога повинна надаватися в умовах ізоляції цих людей від суспільства. Часто такий стереотип підтримують самі психіатри. Це сформувало думку, що стаціонарна психіатрична допомога може надаватися тільки в умовах психіатричної лікарні. У той же час є певні вимоги до обсягу надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, який повинен забезпечуватися багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування першого і другого рівнів. Це затверджено наказом МОЗ України від 19 жовтня 2018 року № одна тисячу вісімсот вісімдесят одна. Для забезпечення гарантованого своєчасного доступу населення до послуг вторинної (спеціалізованої) допомоги багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування другого рівня повинні надавати медичну допомогу за спеціальністю «Психіатрія».
Створення конкурентного середовища, в якій пацієнт вибирає, де отримувати допомогу - в психіатричній або багатопрофільної лікарні, є викликом саме для психіатричних лікарень, які історично були монополістами в наданні цього виду медичної допомоги.
Психічне здоров'я - досі предмет спекуляцій, зокрема в парламенті.
Нещодавно в парламенті з'явився законопроект №6080 від 22. 09. 2021, в якому пропонується зобов'язати депутатів проходити обов'язковий психіатричний і наркологічний огляд. Багато українців таку ідею, можливо, сприймуть позитивно. Але тут є проблема. Адже в цьому випадку проявляється громадська стигма щодо психічних розладів. І, незважаючи на те, що психічний стан окремих парламентаріїв дійсно турбує всіх нас, примус в цій сфері - неприпустимо.
Жодна людина не повинен доводити відсутність у нього психічного розладу, таке положення закріплено як в міжнародних угодах, так і в національному законодавстві. Виділення психічних розладів в цьому законопроекті в окрему групу є Діскрімінатівность. До того ж в Законі України «Про статус народного депутата» передбачені причини складання мандата, зокрема пов'язані з психічними розладами.
25. 05. 2020 датується ще один Діскрімінатівность законопроект - про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку подання та розгляду заяв про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку №3536, яким пропонували дозволити примусово госпіталізувати особа через скарги родичів або сусідів на «порушення нормальної. При цьому категорія «нормальна життєдіяльність» не визначалась. Таким чином, має місце зловживання темою «психіатрії» як інструментом для контролю і покарання людей за необ'єктивним мотивами і неправомірний спосіб.
Такі законопроекти дійсно небезпечні, адже за радянських часів психіатрія активно використовувалася як метод покарання та ізоляції політично «неугодних» громадян. Поява таких ідей в парламенті XXI століття - суспільна проблема. Адже стигматизує і Діскрімінатівность категорія «псих» / «наркоман» в поєднанні з «його треба десь закрити», на жаль, знайома всім нам комбінація побутових висловлювань.
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом госпіталізації до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається як позбавлення волі в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, передбаченими цією статтею. На цьому наголосив Верховний суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №127 / 25395/18. Відповідно, позбавлення волі будь-якого громадянина України має відбуватися на зрозумілих підставах і в формі, що не дискримінує і не порушує гідності таку людину.
Ще раніше був зареєстрований схожий Діскрімінатівность законопроект №2784 від 17. 01. 2020 року, яким вже пропонувалося примусово лікувати тільки наркозалежних. Але і тут є спекуляції. Люди з психічними та поведінковими розладами різні, так само різні і люди з наркозалежністю. Хтось легко зловживає канабісом, у кого-то - середній ступінь зловживання алкоголем, хтось залежний від амфетаміну, а у кого-то важка форма опіоїдної залежності... До кожного потрібен індивідуальний підхід. Але далеко не всі наркозалежні «соціально небезпечні», як прийнято вважати.
Це така ж стигма, як і те, що люди з психічними розладами «небезпечні». Випадки суспільно небезпечних дій з боку людей з психічними розладами, в тому числі наркозалежних, - рідкісні. Як свідчить статистика, насильницькі злочини набагато частіше скоюють люди без психічних розладів. Але ми чомусь не стігматізіруем таких людей і не говоримо: «У нього немає психічного розладу, він небезпечний, і його треба закрити». Тому пропозиція, яке містилося в законопроекті №2784, було Діскрімінатівность, адже наявність наркозалежності ще не є підставою для примусового лікування. Більш того, примусове лікування загрожує небезпечними наслідками, а не допомагає вирішити проблеми.
Кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки його наявність не буде встановлено в порядку, передбаченому законом. Такий висновок зробив Верховний суд в постанові №754 / 10803/19.
Від парламенту до громад: «психічний розлад» як клеймо нетерпимості.
Нещодавно в Києві пройшов «КиївПрайд» - мирна акція за рівні права спільноти ЛГБТ, що є реалізацією спільного права громадян брати участь в мирних зібраннях і протестах. Гомосексуальність не є психічним розладом. Гомосексуальна поведінка властива для 1500 видів тварин - від комах до ссавців, а сексуальна орієнтація людини формується не його способом життя, оточенням або характером, а ще до народження. У 1992 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) офіційно викреслила гомосексуальність з міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10).
Але після «КиївПрайд» Асоціація сексологів та сексотерапевта України опублікувала Діскрімінатівность і досить упереджену замітку в соцмережах, де відкрито заявила, що учасники мирної акції нібито мають «девіації», що суперечить сучасним уявленням про сексуальну орієнтацію. Раніше у Верховній Раді періодично з'являлися різні ідеї «заборони пропаганди ЛГБТ».
«Психічні розлади» в суспільстві, переповненому стереотипами і упередженнями, грають функцію «виправдання» власної нетерпимості, яка передує обмеженню прав або нібито засудження певної категорії людей або конкретної людини, до якого проявляється ненависть або нетолерантність.
Коротка історія позитивних зрушень.
2000-і роки.
Питання надання психіатричної допомоги в Україні довгий час залишався поза увагою суспільства і керівників держави. Про людей з психічними розладами говорили, їх проблеми замовчували. У ЗМІ іноді з'являлися повідомлення, що людина з психічним розладом вчинив суспільно-небезпечні дії. Це надавало таким новин негативний емоційне забарвлення і закріплювало асоціацію: люди з психічними розладами суспільно небезпечні. Дуже рідко в публікаціях з'являлися новини про порушення прав людини в психіатричній службі, але вони проходили повз увагу суспільства.
У 2001 році був прийнятий Закон України «Про психіатричну допомогу», який визначив правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою та вперше декларував пріоритет прав і свобод людини і громадянина під час її надання. Але дотримання прав людини при наданні психіатричної допомоги тривалий час залишалося декларативним тезою, що не мають реального підґрунтя.
Істотні зміни в роботі установ з надання психіатричної допомоги почалися після того, як з 2013 року на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поклали функції національного превентивного механізму, відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження. Відвідуючи психіатричні лікарні без попереднього повідомлення про час і мети, Уповноважений і його представники вперше підняли питання нелюдських умов перебування в цих установах і тотальних порушень прав людини при наданні стаціонарної психіатричної допомоги. Треба розуміти, що ці порушення були допущені не через навмисних дій персоналу, про що також можна часто почути, а через відсутність інформації про міжнародні стандарти для умов надання психіатричної допомоги. Фактично психіатричні лікарні до візитів Уповноваженого та його представників не розуміли, що таке нелюдське поводження або звернення, що принижує гідність людини.
Один із прикладів - процедура фізичного обмеження та (або) ізоляції особи, яка страждає на психічний розлад. З 2000 року Законом України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що заходи фізичного обмеження та (або) ізоляції застосовуються відповідно до правил, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Але ці правила МОЗ затвердило тільки в 2016 році. Тобто 16 років вимоги Закону України «Про психіатричну допомогу» не виконувалися. Це призводило до численних ризиків порушення прав людини, наслідком чого були навіть звернення до Європейського суду з прав людини.
Через недосконале законодавство України часто програвала в Європейському суді з прав людини. Руденко проти України, Горшков проти України, М. проти України та інші справи дали зрозуміти, що зневага правами людини при наданні психіатричної допомоги не тільки неприпустимо, але і дорого обходиться державі. Фахівці підготували зміни в цілий ряд законодавчих актів, які дозволили: видалити дискримінаційні норми, що дозволяють стерилізацію недієздатних осіб без їх згоди; забезпечити право недієздатних осіб і пацієнтів на доступ до правосуддя; захистити пацієнтів від свавілля лікарів-психіатрів при застосуванні примусових заходів медичного характеру та вдосконалити цю систему. Зазначені зміни в 2017 році були внесені до законодавчих актів Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги».
Наступним значущою подією, що дозволив змінити систему надання психіатричної допомоги, стало прийняття в 2017 році першою за всю історію незалежної України Концепції розвитку охорони психічного здоров'я в Україні на період до 2030 року. Уряд визнав, що в Україні високий рівень інституціоналізації, сегрегації та стигматизації осіб, які мають психічні розлади. До осіб з психічними порушеннями, що перебувають у конфлікті з законом, переважно застосовується система покарання, а не реабілітації та ресоціалізації. Концепція ж декларує, що допомога людям з психічними розладами надаватиметься за принципами доказовості, поваги до гідності людини, дотримання основоположних прав людини і громадянина, застосування мультидисциплінарного підходу, сприяння підвищенню рівня життєдіяльності осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями, включення їх в соціальні спільноти, профілактики.
Початок війни в 2014 році підняло тему психічного здоров'я на новий рівень. Учасники бойових дій, на жаль, мали не тільки бойові поранення, які позначалися на тілі, а й наслідки для психічного здоров'я. Проблеми адаптації ветеранів через посттравматичних розладів сприяли епідемії зловживання алкоголем серед бійців і викликали справжній резонанс. Україна до таких викликів не була готова. Фахівців не вистачало, а ті, хто викликався допомагати учасникам АТО, не завжди мали відповідні компетенції.
У 2017 році уряд прийняв Порядок проведення психологічної реабілітації учасників АТО, в якому чи не вперше була спроба визначити, що таке «психологічна допомога».
Пізніше, в 2020 році, роль психологів була задекларована в прийнятому Верховною Радою Законі України «Про реабілітацію в сфері охорони здоров'я», що передбачав, що основними принципами державної політики з реабілітації в сфері охорони здоров'я, крім іншого, є якість і доступність психологічної допомоги. При цьому відповідно до Закону до фахівців з реабілітації відносяться психолог і психотерапевт. У той же час психолог і психотерапевт не входять до Переліку посад професіоналів з вищою немедичною освітою, затвердженого наказом МОЗ від 24 лютого 2021 року № 346 та зареєстрований в Мін'юсті 8 квітня 2021 року за №466 / 36088. Таким чином, задекларований мультидисциплінарний підхід поки неможливо реалізувати повноцінно.
Початок задекларованого Концепцією впровадження послуг з охорони психічного здоров'я на рівні первинної медичної допомоги за допомогою інструменту, розробленого ВООЗ, - один з позитивних зрушень. З 2000-х років ВООЗ розробила програму під загальною назвою mhGAP action program (mental health gap action program). Завдяки цій програмі лікарі первинної ланки будуть мати компетенції надавати якісну допомогу людям з певними психічними розладами. Наприклад, в США 50% випадків депресії лікуються не в психіатричних закладах, а саме сімейним лікарем.
Друге десятиліття 2000-х. Кабмін затвердив План дій по психічному здоров'ю. В Україні нарешті з'явиться політика в цій сфері. Раніше конкретні заходи по цій сфері не передбачалися. Але тепер у міністерства є конкретні завдання і зобов'язання. Сучасне формування політики складається з моніторингу та дослідження, визначення основних проблем і формування перевірених і гуманних кроків до їх вирішення. Власне, «План заходів на 2021-2023 роки щодо реалізації Концепції розвитку охорони психічного здоров'я в Україні на період до 2030 року» затверджено урядом і є переліком цих кроків. Але його виконання - окрема історія, за якої всі ми уважно стежитимемо.
Іншою позитивною новиною є те, що в ВР почали розробку законопроекту про послуги в сфері психічного здоров'я та Закону про психічне здоров'я, який істотно її розширить. Як вже було зазначено, в Україні низький рівень доступності послуг у сфері психічного здоров'я. Низьке і якість таких послуг. Одна з причин - те, що в законодавстві і нормативних актах не визначено, «хто» і «як» повинен допомагати населенню долати ті чи інші проблеми психічного здоров'я.
В Україні є Закон «Про психіатричну допомогу», який визначає тільки цей вид допомоги. Однак не визначені такі надважливі частини системи, як профілактика і інформування населення про психічне здоров'я, послуги на рівні громад, психологічні консультації та психотерапія.
Влітку 2021 року було зареєстровано альтернативний законопроект №5715-1, що пропонує досить революційну і прогресивну ідею - надати можливість судам призначати деяким особам психотерапію. Така практика застосовується в більшості цивілізованих країн. Адже деякі форми психічних розладів пов'язані з рядом правопорушень. Наприклад, люди з клептоманією (патологічні крадіжки), що є психічним розладом, стають суб'єктами вчинення правопорушення - власне крадіжок. Але це є симптомом їх розлади, і карати таких людей неефективно. Суд може бути важливим елементом напрямки людини на лікування - психотерапію. Можливість призначати, наприклад, психотерапію - сучасний і зрозумілий підхід.
У 2021 року також почали свою роботу мобільні психіатричні бригади. Такий формат давно використовується в європейських країнах. В нашій державі він апробований в рамках пілотного проекту ВООЗ, який почався в 2016 році. Після завершення проекту в Україні залишилася єдина мобільна психіатрична бригада, яка продовжує свою діяльність.
Як висновок залишається тільки сказати, що історія психічного здоров'я лише формується, Україна знаходиться на перехідному етапі, де позаду - радянський підхід стигматизації і дискримінації людей з психічними розладами, а попереду - плідна робота різних фахівців і міністерств заради включення таких людей в повноцінне життя суспільства. Люди не повинні приховувати наявність у них психічних розладів, і тема турботи про своє психічне здоров'я повинна стати важливою.
Не у кожної людини є психічні розлади. Але той, у кого вони є, - людина.
Більше статей Артема Осіпян читайте за посиланням.