Российская стратегическая культура: Разведка (Часть 1) Исследование российской стратегической культуры – это настолько разветвленная сфера, что охватить ее одним махом практически невозможно. Более того, сам термин "стратегическая культура" родился именно из попытки понять поведение СССР. Предлагаю вам первую часть своего исследования о российской стратегической культуре, где я собрал основные мысли западных исследователей второй половины XX века, занимавшихся этой темой.
Далее текст на языке оригинала. Джек Снайдер: Батько-засновник Батьком-засновником цієї теорії став Джек Снайдер (Jack Snyder) , який у своїй доповіді для RAND Corporation у 1977 році вперше використав цей термін ("The Soviet Strategic Culture"). Метою доповіді була спроба пояснити ірраціональність радянських підходів – чому радянське керівництво мислить категоріями обмеженої ядерної війни інакше, ніж США. Доповідь Снайдера стала революційною, оскільки вона кинула виклик панівному тоді на Заході "раціоналізму" (теорії ігор), згідно з яким усі гравці мали б діяти однаково за ідентичних обставин.
Снайдер стверджував, що американські стратеги помилялися, вважаючи, що радянські колеги мислять так само, як вони. На відміну від західного підходу, де війна – це математичне рівняння витрат і вигід, у Радянському Союзі війна – це продукт історичного досвіду, географії та політичної структури. Він визначив стратегічну культуру як сукупність ідей, емоційних реакцій та звичних патернів поведінки, які члени стратегічної спільноти набули через навчання та імітацію. Відповідно, стратегічні рішення приймаються не в інтелектуальному вакуумі, а через "призму" попередніх перемог і поразок (особливо досвіду Другої світової війни).
Снайдер виділив кілька ключових відмінностей, зокрема:
Наступальність: Радянська культура схилялася до активних, наступальних дій навіть у ядерній стратегії. Поняття "стримування" (deterrence) у Москві сприймалося інакше – не як пасивна загроза, а як готовність завдати удару першим, якщо війна неминуча.
Ядерна зброя як "мегаартилерія": Для радянського керівництва це був не лише політичний інструмент. СРСР готувався не просто до "взаємного знищення", а до виживання та перемоги у ядерному конфлікті.
Роль інституцій: Стратегічна культура формується всередині бюрократичних структур. Оскільки в СРСР армія мала монополію на стратегічну думку, вона нав’язувала всьому керівництву своє бачення: "війна – це неминучий інструмент класової боротьби".
Колін Грей: Стратегія як антропологія Наступний дослідник – Колін Грей (Colin S. Gray) – розвинув ідеї Снайдера, перетворивши "стратегічну культуру" з аналітичного інструменту на фундаментальну філософію. Якщо Снайдер фокусувався на бюрократії, то Грей дивився на проблему ширше – через призму історії та антропології.
Грей стверджував, що стратегія не може бути "позакультурною". Стратеги – це люди, які виросли в певному мовному, релігійному та історичному середовищі. На відміну від дослідників, які вважали, що культура лише "впливає" на стратегію, Грей наполягав: стратегія і є культурою. Ви не можете відокремити стратегічний вибір від культурного коду того, хто цей вибір робить.
Багато уваги Грей присвятив тому, як географія формує стратегічну культуру. У випадку Росії він виділяв проблему відсутності природних кордонів. Це породило культуру "експансії заради безпеки". Щоб почуватися захищеною, Росія мусить контролювати сусідів, створюючи буферні зони. Важливим елементом став також континентальний менталітет. Росія – це типова сухопутна держава (Heartland), чия стратегічна культура заснована на контролі територій, а не на пануванні в морі чи "м'якій силі".
Для Грея не існувало принципової різниці між Московським царством, Російською імперією та СРСР. Він вважав, що для російської стратегічної культури характерна віра в те, що лише сильна, централізована влада може врятувати країну від хаосу. Звідси випливає сприйняття військової потужності як єдиного надійного інструменту дипломатії. "Повага" в міжнародних відносинах для російського стратега тотожна "страху". Колін Грей був "стратегічним песимістом": він попереджав, що падіння комунізму не змінить ці коди, оскільки вони коріняться значно глибше за марксизм-ленінізм. На жаль, ці застереження були здебільшого проігноровані.
Фріц Ерварт: Осадний менталітет Тема "осадного менталітету" (Siege Mentality) стала головною у роботах Фріца Ерварта (Fritz Ermarth) — саме так його найчастіше транскрибують в Україні. Ерварт, маючи досвід роботи на верхівці розвідувальної спільноти США (зокрема як голова Національної розвідувальної ради), привніс у теорію суто прагматичний вимір.
Він стверджував, що Росія відчуває себе "островом" у ворожому морі. На відміну від США, захищених океанами, Росія вразлива з усіх боків. Це створює психологію "обложеної фортеці", де будь-який вплив ззовні сприймається як підривна дія. Такий менталітет використовується владою для виправдання авторитаризму: "якщо ми в облозі, ми не можемо дозволити собі розбрат".
Ерварт наголошував: для російської стратегії не важливо, чи є загроза реальною з погляду Заходу. Важливо, що Кремль вважає її реальною. Якщо НАТО каже про "оборонний союз", російська культура автоматично перекладає це як "інструмент оточення".
Також аналітик зазначав, що зовнішня політика РФ є продовженням внутрішньої виживаності режиму. Щоб підтримувати статус "великої держави", Росія змушена постійно демонструвати силу. Якщо вона не домінує над сусідами, то, у власному розумінні, починає занепадати.
Згідно з Ервартом, російська стратегічна культура не бачить межі між "миром" та "війною". Мир — це просто фаза підготовки до наступного етапу протистояння або ведення війни іншими засобами (енергетичними, розвідувальними тощо).
Далі буде.