Язик не повертаєтьcя назвати сезон 1969/70 успішним для Реала та Барселони. Блаугранас фінішували четвертими, поступившись Атлетіко, Атлетіку та Севільї, а Реал лише шостим. Для бланкос це була катастрофа. Починаючи з першого Кубка Європейських чемпіонів 1955/56 там завжди виступав королівський клуб.
У всіх цих розіграшах брав участь Пако Хенто. І ось Реал вперше пролетів повз головний клубний турнір. Вершковим світила вкрай неприємна перспектива взагалі залишитися без єврокубків. У клубу залишалася можливість потрапити в Європу лише через чорний хід — вигравши Кубок Іспанії.
Ненависники бланкос насміхалися, що у разі провалу команда візьме участь у Кубку ярмарків. У цьому турнірі зайняте командою місце не мало жодного значення. Організатори запрошували до участі в ньому колективи, які б могли підняти престиж КЯ. А який з клубів тоді міг би змусити вболівальників прикувати більшу увагу до турніру, ніж Реал?
Президент вершкових Сантьяго Бернабеу ніколи не приховував, що він думає про Кубок ярмарків: "Це містечковий турнір". "І ось тепер пихатому президенту Реала доведеться забути про гучні слова та взяти участь у цьому неповноцінному єврокубку", — не могли натішитися кулес. Фанати Барси навіть почали співати пісеньки: "Посіпаки Бернабеу гратимуть у провінційному турнірі. Це справжній рівень так званого "королівського клубу"".
Футболісти Реала чудово розуміли, що з ними зробить президент у разі вильоту з Кубка Іспанії. Але існувало одне але. У чвертьфіналі цього турніру на бланкос чекали блаугранас. Матч-відповідь, який відбувся 6 червня 1970 року, став одним з найскандальніших в історії El Clasico. Шлях Реала до чвертьфіналу важко назвати вражаючим. Мадридці здолали Кастельйон та Лас-Пальмас. В 1/8 фіналу пізній гол Мануеля Веласкеса врятував бланкос від перегравання.
Барселона ж свої протистояння з Еспаньйолом та Сельтою розпочинала з поразок, а вдома впевнено відігравала виїзні гандикапи. Жеребу закортіло звести заклятих "друзів" вже у чвертьфіналі. У матчі на Сантьяго Бернабеу Реал переміг 2:0. Другий гол, забитий Амансіо, супроводжувався гучним скандалом. Гравці FCB обурювалися, що люди в чорному вкотре тягнуть Реал. Тоді головний арбітр вказав на центр, незважаючи на те що лайнсмен сигналізував офсайд.
Цей інцидент підкинув чимало дров у багаття вічного іспанського конфлікту. Барселона не менше за Реал потребувала трофею. Блаугранас не вигравали чемпіонат з 1960 року, коли клуб покинув геніальний та ексцентричний тренер Еленіо Еррера. За цю декаду Барса могла похизуватися лише двома кубками Генералісимуса (так тоді охрестили кубок Іспанії на честь всесильного Франсіско Франко) та Кубок ярмарків (досягнення Реала були набагато вагоміші. Вершкові за цей період виграли 8 чемпіонатів Іспанії, кубок Іспанії та КЄЧ).
6 червня 1970 на сцену Камп Ноу вийшли Барса, Реал та Гурусета. Останній і стане головним "героєм" протистояння. Високий та швидкий арбітр Еміліо Гурусета, незважаючи на молодий вік, вже користувався серед суддів та гравців великим авторитетом. Завдяки своїм швидким ногам він завжди встигав за подіями на полі. Точніше, майже завжди, у чому невдовзі переконаються гравці Реала та Барселони.
До матчу ж Гурусету називали юним генієм, який вперше відсудив матч Прімери, коли йому виповнилося лише 27. Через усі ці дифірамби в судді виросли крила. Можливо, саме його прагнення стати головною фігурою на полі й помножить на нуль кар’єру, яка видавалася вкрай багатообіцяючою. Він обожнював вилучати лідерів топ-команд. Суворого ока арбітра уникав лише Реал. Гурусета часто закривав очі на дрібні грішки королів.
Цей знаковий матч найкраще описав барселонський журналіст Мануель Васкес Монталбан у журналі Triunfo. "100 тисяч вболівальників, найбільше в історії Камп Ноу, привітали Реал неймовірним свистом. Таку ненависть спричинив зовсім не гол Амансіо в першому матчі. Мадрид завжди був для Барселони величезною занозою в дупі. У Барси відверто не клеїлася гра. І вона програвала центр поля. До того ж, Гурусета посадив господарів на свисток.
Починаючи з 1968 року над всіма іспанським арбітрами нависала тінь Антоніо Ріго (цей арбітр судив фінал Кубка на Бернабеу, в якому, на думку мадридців, не поставив два чистих пенальті у ворота FCB). Після того як Антоніо образив Реал, його більше не ставили на великі матчі та ходили чутки, що його невдовзі відправлять на заслання у Сегунду.
Барселона намагається атакувати. Але хто ж буде забивати? Команді бракує вбивчих форвардів. Що є головною силою нашого колективу? 50-60 тисяч справжніх фанатів. Саме вони і є Барсою. Вони та спогади. І раптом наприкінці першого тайму Рексач вистрілив з-за меж штрафного майданчика. М’яч влучив у стійку відскочив в іншу штангу, а від неї у ворота.
Після цього на трибунах почалося справжнє божевілля. На початку другої половини гри складалося враження, наче Гурусету підмінили. Він свиснув кілька неочевидних фолів гравцям Реала. На жаль, я помилився. На 51-й хвилині арбітр покаже своє справжнє обличчя. Реал проводить блискавичну контратаку, внаслідок якої Веласкес падає після зіткнення з захисником Барси Ріфе.
Комбінація бланкос виявилася настільки стрімкою, що прудконогий Гурусета не встиг за нею; він заснув у центрі поля. Проте це не завадило судді показати на точку. Камп Ноу на кілька секунд затих. А потім вибухнув. Блаугранас на чолі з воротарем Рейною намагалися довести арбітру, що порушення трапилось за мешами штрафного майданчика.
Вболівальники почали виривати сидіння та метати їх на газон. Ці сидіння нагадували мені маки на полі. Рексач, Ріфе, Торрес та Рейна покидають поле, а за ними слідують й інші гравці блаугранас. Дощ з сидінь стає ще більш інтенсивним. Через кілька хвилин тренеру Барси Віку Бакінгему вдалося переконати своїх підлеглих повернутися на поле.
Амансіо впевнено реалізовує вирок Гурусети. Еладіо починає гучно аплодувати арбітру. Захисник блаугранас не обмежився лише оплесками: "Як тобі не соромно, мадридська хвойдо? Можеш запхати собі цей кубок в сраку". Гурусета оцінив ораторські здібності Еладіо червоною карткою. Стадіон почав обливати арбітра брудом та закликав своїх улюбленців покинути поле. Грати у футбол стає все важче через "маки", розкидані на газоні.
Спершу Гурусета намагався усунути сидіння. Але згодом суддя махнув на це рукою. Він швидко зрозумів, що не зможе самотужки усунути з газону 20-30 тисяч "маків". А коли на полі почали з’являтися перші вболівальники, Гурусета наклав у штани. Долаючи шлях до роздягальні, він розвинув швидкість, якій міг би позаздрити Джим Хайнс (дворазовий чемпіон ОІ 1968, перший атлет, який пробіг стометрівку швидше 10 секунд). Еміліо, де ж був цей вражаючий темп на 51-й хвилині?
Поле швидко затоплює море кулес: 5, 6 а може й 10 тисяч фанатів розмахують прапорами, скандують: "Барса! Барса! Барса! " та просуваються до президентської ложі. Для багатьох вболівальників це був найкращий матч в їх житті. Вони відчули себе справжніми героями. Кольори літа, ентузіазм тіл, зелений газон, з якого проростають маки-сидіння, темно-синє небо, феєрверки, сотні стягів. Це казкове видовище вразило навіть мільйонерів, які на матчах, як правило, безтурботно курили сигари.
Тепер вони у запалі кричали: "Нарешті! Нарешті! " Вболівальники чудово бавилися на полі. Одні грали в футбол сидіннями, інші ходили на руках. Це була справжня фієста. Фанати без перестанку аплодували та скандували: "Барса! Барса! Барса! " Попри поразку, з якою вже всі змирилися, каталонці відчували себе моральними переможцями. Вони думали, що їм до снаги здолати ненависний Реал, негідника Гурусету, Іспанську футбольну федерацію та й самого Франко. У цей незабутній момент можна було вільно дихати на повні груди".
Однак, як це часто буває, сувора реальність миттєво нагадала про себе. Поліція, озброєна кийками, накинулася на вболівальників. Кулес не могли нічого вдіяти проти грубої сили і відповідали лише багатоголосим "Поліція вбиває! ". Десятки фанатів тоді отримали серйозні травми, але, на щастя, обійшлося без смертей.
Технічний директор Реала Кальдерон так відреагував на події в Барселоні: "Таке може трапитися лише в глухому селі. У каталонської преси навіть закінчилися епітети, щоб ображати нас. Але це дурниці. Те що дозволили собі гравці та вболівальники блаугранас під час матчу, не лізе ні в які ворота. Ці ганебні заворушення вкотре підтвердили погану репутацію Барселони".
Насправді у подіях 6 червня 1970 року немає нічого дивного. Пенальті, призначений за фол, який трапився за пів метра від штрафного, розбудив Барселону, яка давно чекала слушної нагоди, щоб прокинутися. Це був бунт проти Мадрида-міста, Мадрида-столиці, Мадрида-влади, Мадрида-колиски франкізму, що придушував усе каталонське. Десять років без чемпіонського титулу, остракізм Ріго, гол Амансіо в першому матчі і цей пенальті. Всі ці події наклалися, що і призвело до масштабного вибуху.
Ефект підсилило й те, що якраз тоді Барселона боролася за право бути головним символом Каталонії або хоча б розділити цю честь з Чорною Мадонною Монсератською чи хором Orfeo Catala. Бернабеу також не залишився осторонь від скандалу. Він цинічно заявив: "Я не розумію, чому вони обурюються. Адже не побачити пенальті у тому епізоді міг лише сліпий. Гурусета чудово впорався зі своєю роботою". Протягом кількох тижнів мадридські та барселонські акули пера шматували одна одну. Каталонців сильно розлютила світлина в офіційній газеті Реала, на якій лінію штрафного майданчика провели так, що виглядало начебто Ріфе дійсно збивав Веласкеса в його межах.
Однак, кулес не помилилися, коли проголосили себе моральними переможцями чвертьфіналу. Завдяки справі Гурусети в клубі вкотре запанувала єдність, яку суттєво похитнули вибори президента, на яких Агустін Монталь переміг Педро Барета. Переможений був геніальним фінансистом та поєднував в собі риси, котрі допомагали робити кар’єру у франкістську епоху: сміливість та великі амбіції. А ось переможець був сином Агустіна Монталя, який займав президентське крісло Барси з 1946 по 1952.
Це були другі вибори президента FCB за якісь три роки. У 1969 Нарсіса де Каррераса звинуватили у кепських результатах та провалі переговорів з Еленіо Еррерою, з яким Барселона востаннє брала чемпіонський титул. Тоді Барета поступився Монталю лише 12-ма голосами, тож він сподівався невдовзі зайняти тепленьке місце. Так, невдовзі після виборів журнал, що належав Педро, вийшов із заголовком: "Монталя обрали президентом, але сосіос з Баретом".
Справа Гурусети загартувала Монталя і після неї Педро зрозумів, що його шанси скинути Агустіна тепер рівні нулю. Президент стверджував, що помилка судді зовсім не поодинокий випадок. Барселону вже дуже довго утискають. "Ми давно слугуємо офірним цапом для федерації. Згадайте хоча б що зробили з Ріго після фіналу. Тож тепер над кожним арбітром, який обслуговує матч Реала, висить дамоклів меч.
Вони бояться помилитися, адже розуміють, що тоді кара буде страшна. І часто через це трішки тягнуть бланкос за вуха. А давайте ще згадаємо історії з оріунді. Можливо, у декого з них дійсно фальшиві документи, але чому, коли таких гравців бере Реал, тоді все гаразд. А ось коли ми хочемо оріунді, тоді нам постійно ставлять палиці в колеса. Хіба наші оріунді менш іспанські, ніж мадридські. Також я вважаю неприпустимими слова Кальдерона, який назвав Барселону глухим селом".
Фанати Реала та й кулес гадали, що після заворушень Камп Ноу дискваліфікують. І надовго. Але тепер вітер подув в інший бік. Барса відкупилася смішним штрафом у 90 тисяч песет. А Еладіо за образу арбітра отримав лише два матчі бану. Головною жертвою подій на Камп Ноу став… Гурусета. Його відсторонили від суддівської діяльності на вражаючі шість місяців. Еміліо покарали за те, що він "спровокував масові заворушення".
Хоча Монталю не вдалося добитися догравання матчу з 51-ї хвилини, одна всі кулес відчували себе переможцями. Оскільки вони тепер могли ходити на матчі, а ненависний Гурусета відбував піврічний бан. Також Агустін не лише отримав дозвіл на будівництво в серці Каталонії льодового палацу Палау-де-Жель (там досі грає хокейна Барселона), а й отримав від уряду 50 мільйонів песет на цей проєкт.
Гурусета, після відбуття дискваліфікації, яку багато хто назве обурливою, більше ніколи не судитиме жодного офіційного матчу Барселони. Було кілька спроб поставити Еміліо на поєдинок блаугранас, однак усі ці намагання зазнавали краху аж до 10 серпня 1985 року. Тоді Гурусета став арбітром товариського матчу між Барселоною та бразильським Греміо. Цього разу Еміліо намагався триматися в тіні. І, як хороший арбітр, залишився непомітним.
Один з найавторитетніших іспанських футбольних журналістів Альфредо Реланьо в своїй книзі, присвяченій історії El Clasico, розповідає як через багато років після сумнозвісного матчу зустрівся з Гурусетою: "Контратака трапилася миттєво і я просто на встиг за нею. Я дійсно був надто далеко від штрафного майданчика. Проте мені видалося, що це був пенальті. Тому я і вказав на точку", — пояснював своє рішення Еміліо.
А ось погляд самого Альфредо: "Я гадаю, що Гурусета хотів показати наскільки він сміливий. Лише він може поставити неоднозначний пенальті у ворота Барселони в матчі проти Реала на Камп Ноу. Саме тому Еміліо побачив одинадцятиметровий там, де його не було".
Реланьо також спілкувався з Веласкесом: "Під час гри я не зрозумів чи фол був у штрафному, чи поза його межами. Але переглянувши відео та фото я зрозумів, що суддя помилився. Щоправда, в цьому немає нічого дивного. Ми провели разючу контратаку, за якою арбітр аж ніяк не міг встежити. Ріфе скосив мене, а я злетів у повітря та приземлився аж в штрафному майданчику".
Життя Гурусети без Барселони було не аж таким кепським, щоправда, коротким. Він мав хорошу репутацію. І його часто ставили на матчі Реала, де він за старою звичкою помилявся на користь королівського клубу. Еміліо міг би ще довго судити, однак 25 лютого 1987 загинув у автокатастрофі, врізавшись у вантажівку, припарковану на узбіччі.
За злою іронією долі, він їхав на кубковий матч Реала. Через 10 років після автотрощі витягнуть ще один скелет із шафи скандального арбітра. Екс-президент Андерлехта Констант Ванден Сток зізнався, що у 1984 році підкупив Гурусету. Суддя продався за мільйон бельгійських франків.
Тоді у півфіналі Кубка УЄФА Андерлехт зустрічався з Ноттінгемом. У першому матчі Лісники не залишили шансів гостям, вигравши 2:0. А ось у поєдинку в Бельгії Гурусета сказав своє вагоме слово. Бельгійці перемогли 3:0, а ключовий другий гол на 60-й хвилині Кеннет Брюде забив з пенальті, вигаданого Еміліо. Ванден Сток заявив, що цю операцію він провернув через свого довіреного працівника, якого називав "спеціалістом з брудних справ".
Після цих слів екс-президента, УЄФА провело власне розслідування, яке підтвердило все сказане бельгійцем. Чиновники на рік дискваліфікували Андерлехт з єврокубків, а Ванден Сток отримав довічний бан. Гурусета, який вже 10 років перебував у кращому світі, не міг сказати жодного слова на свій захист. А ось асистенти Еміліо стверджували, що ця історія була висмоктана з пальця. Як і одинадцятиметровий, котрий Гурусета призначив 6 червня 1970 року.