Итак, Энди Бернем официально стал очередным премьер-министром Великобритании, заменив на этой должности Кира Стармера, и в качестве нового лидера пока что правящей Лейбористской партии будет формировать новое правительство.

Далее текст на языке оригинала. Таким чином, за час цієї війни маємо в Сполученому Королівстві вже п’ятого керівника уряду, а фактично п’яту першу особу країни (адже монарх у британців, як всі знають, суто символічний – "то таке").

Поіменно:

провокатор,   дама на два місяці,   грамотний індієць,   гарний лейборист,   і от зараз – новий.

[Раніше, між іншим, тамтешні прем’єри протримувалися довше: приміром, Велика ("як Британія") Тетчер – понад 11 з половиною років, а непримітний лівий Блер – понад 10. ] До речі, нагадаю: як нещодавно повідомляло Sky News, українські сім’ї, яким відмовили там у наданні притулку, отримали замість цього вельми цінні рекомендації переїхати до "безпечних районів" України, а в окремих випадках – ще й поради використовувати навушники з шумопоглинанням для дітей, щоб зменшити наслідки панічних атак через вибухи.

Тобто спочатку відомий Джонсон (який щось наобіцяв, а потім швидко опинився не при владі) фактично зробив все, щоб війна не скінчилася "надто скоро", а тепер в UK радять українцям затуляти вуха, щоб не чути вибухів.

Не можна довіряти державі (де врятований Черчиллєм народ, бавлячись, одразу замінив його на популіста Еттлі), в якій неймовірно швидко змінюються прем’єри з протилежних партій, але яка полюбляє при цьому, стара шльондра, укладати історичні угоди на сто років.

Вічні/одвічні/довічні/віковічні (як африканські "президенти") Лукашенко, Путін, [Ердоган, Алієв, ] Кім Чен Ин і Сі (саме в такому порядку! ) зловтішно гигикають.

Тож Велика ("як Тетчер") Британія – це така собі грайлива бабця світового парламентаризму (в дівочості Англія), в якої щодня (з 1265 року) – щось новеньке.

Допомоги ж від неї (хто забув) – лише на неповну третину більше, ніж від майже безлюдної напівзаполярної Норвегії, ВВП якої менше за "юкейський" у 7-8 разів…