Можно, конечно, объяснять ситуацию "особыми симпатиями" Дональда Трампа к Путину. Но есть и другой момент, о котором стоит говорить серьезно, пишет Виталий Портников для Espreso. tv.

Далее текст на языке оригинала. Трамп міг розраховувати, що його особисті контакти з Путіним дозволять йому досягнути прориву. Тепер, коли він зрозумів, що це не працює, намагається уникати будь-якого тиску – бо і тиск не дає завершення війни.

Уявіть себе на місці президента США: ви запроваджуєте санкції, але, по-перше, Китай і Індія їх ігнорують і спокійно закуповують російські ресурси. По-друге, Путін навіть не думає завершувати війну.

Які у вас інструменти далі?

Допомога Україні? Так, інструмент, але він не гарантує швидкого фіналу. І найважливіше: він коштує сотні мільярдів доларів, які Трамп не горить бажанням витрачати. У результаті він опинився у глухому куті. І не тому, що у нього особлива симпатія до РФ, а тому, що президент США реально не має швидких і дієвих інструментів завершення конфлікту.

Байден, до речі, був реалістичнішим і розумів, що США на тлі глобальних змін уже не мають тієї ваги, яку мали 20–25 років тому. А Трамп, застряглий у минулому, цього не хоче усвідомлювати. Або усвідомлює, але прагне, щоб інші не здогадалися.

Тому усі ці гойдалки – це банальне маскування бездіяльності. Трамп тягне час. І в цьому його наміри певною мірою збігаються з намірами Путіна: той тягне час, щоб продовжувати війну й примусити Україну до капітуляції.

А Трамп тягне час, щоб не стало очевидним, що він безпорадний. І щоб, коли війна закінчиться капітуляцією України, можна було сказати: "Це рішення українців". А він? Він робив усе можливе: намагався домовитися з Путіним, не скасовував санкції, через європейців допомагав Україні. "Боровся за мир", одним словом. А те, що Україна не змогла перемогти Росію, – ну, "такі реалії". І він, звісно, не пропустить нагоди повторити: "Я ж попереджав. Україна – не та країна, яка може виграти війну проти такої держави, як Росія".