В этот четверг Президент Еврокомиссии Урсула фон дер Ляйен и Президент Совета ЕС Антониу Кошта отправятся в Китай на саммит ЕС–КНР.
Далее текст на языке оригинала. Для очільників Європейського Союзу це, безумовно, важлива подія — передусім через перспективу подальшого економічного співробітництва з Китаєм на тлі запровадження американських мит, а також через загострення політичних проблем, пов’язаних із очевидною підтримкою Пекіном Москви у її агресії проти України.
Та водночас на Тайвань прибуде представницька делегація депутатів Європейського парламенту. Учасники делегації представляють об’єднання "Європейський щит демократії". Вони планують зустрітися з керівництвом Тайваню та представниками громадянського суспільства, щоб обговорити спільну протидію гібридним загрозам, здатність до спротиву дезінформації з боку авторитарних режимів та небезпеку нової війни — цього разу в Тайванській протоці. Підсумкову пресконференцію делегація проведе саме на Тайвані — у середу, за день до прибуття лідерів ЄС до Пекіна.
Як бачимо, у Брюсселі цього не бояться. Не бояться контактів із Тайбеєм й у європейських столицях. Боїмося лише ми. Хоча саме Китай демонстративно вихваляється своїм стратегічним партнерством із Росією й не приховує намірів не допустити поразки держави Путіна у війні проти України.
З перших днів великої війни я наголошую: якщо ми взагалі хочемо мати діалог із Пекіном, у нас мають бути козирі. І одним із них має стати діалог із Тайванем. Потрібні як парламентські візити, так і відкриття офісу Тайбейської комісії — подібні вже давно існують у Варшаві, Берліні, й навіть у Москві. Необхідно обговорювати спільні виклики й налагоджувати обмін військовими технологіями. Лише така політика може змусити Пекін замислитись про ціну підтримки Москви у війні проти нас. Бо і в Китаї, і в Росії слабких б’ють.
Однак мушу констатувати: мене досі не чують.
За ці роки було лише кілька поодиноких депутатських візитів. І жодної спроби створити хоча б елементарну інституційну основу для системного діалогу з Тайванем.
Я все ще намагаюся зрозуміти: ми маємо справу з політичною недалекоглядністю й некомпетентністю, чи все ж із впливом бізнес-інтересів певних груп, які, намагаючись заробити в Китаї, готові пожертвувати національними інтересами України? Але ж ми вже проходили це з Росією — і дуже добре знаємо, чим усе закінчилось.