Срок, который установил Дональд Трамп Владимиру Путину для достижения договоренности о завершении российско-украинской войны, до сих пор остается одной из самых обсуждаемых тем, связанных с последними заявлениями американского президента. И действительно — почему именно 50 дней, а не 20 или 7? – пишет Виталий Портников для Vilni-media.
Далее текст на языке оригинала. Одні вважають, що таким чином Трамп дає Путіну можливість завоювати ще якісь українські території. Проте цілком очевидно, що з огляду на темпи наступу російської армії останніми роками, 50 днів — це недостатній термін навіть для виходу на адміністративні кордони анексованих областей України.
Інші пов’язують 50 днів з ультиматумом, який Трамп свого часу висунув Ірану. Тоді йшлося про 60 днів — і мало хто вірив, що після завершення терміну станеться щось серйозне. Але на 61-й день розпочалася 12-денна ізраїльсько-іранська війна, під час якої США завдали ударів по ядерних об’єктах Ісламської Республіки. Це могло бути сигналом: часу начебто багато, але по його завершенні Трамп може діяти рішучіше, ніж до ультиматуму.
Насправді ж термін може мати набагато прозаїчніше пояснення — він пов’язаний із тим, що Трамп змушений визначитися з подальшою тактикою у російсько-українській війні. Очевидно, що він хоче завершити війну — хоча б на рівні припинення вогню. І завершити її так, щоб уникнути нових рішень, передусім фінансових. Саме тому його стратегічне завдання — переконати Путіна припинити вогонь ще до того, як вичерпається допомога, затверджена Конгресом ще за президентства Джо Байдена. Від цього пакету залишилося лише кілька мільярдів доларів — і, ймовірно, вони будуть витрачені саме за наступні 50 днів.
Якщо б Путін погодився на припинення вогню, Трамп міг би не ухвалювати рішення про нову військову допомогу, натомість вимагаючи від Москви і Києва активізувати переговори. Але Путін, очевидно, не має наміру реагувати на ініціативи американського президента.
Трамп пішов фактично на всі поступки, яких від нього вимагав Путін: погодився обговорювати визнання російського статусу окупованих територій — насамперед Криму, — попри те, що це б підривало основи міжнародного права і ставало б винагородою агресору. Він змусив Україну взяти участь в імітації переговорного процесу, ініційованого Кремлем, лише для того, щоб зірвати виконання ультиматуму європейських лідерів (узгодженого з Трампом), який передбачав припинення вогню ще 12 травня. Він навіть зупинив військову допомогу Україні перед останньою телефонною розмовою з Путіним — хоча згодом запевнив, що не знав про рішення свого міністра оборони.
Але Путін залишився непохитним і проігнорував зусилля американського президента, обмежившись звичними компліментами на адресу Трампа. Зрештою, це помітив і сам Трамп, який заявив, що приємні розмови з російським лідером щоразу завершуються новими обстрілами українських міст.
І тепер, якщо війна не буде завершена, Трампу доведеться ухвалювати рішення — і щодо нових санкцій проти Росії (а він, очевидно, хотів би послабити вже існуючі), і щодо нової військової допомоги Україні. Наразі її пов?язують із механізмом європейського фінансування американської зброї, але в разі ескалації США доведеться долучатися напряму.
Саме тому Путіну й дається ці 50 днів — час, коли ще надходить допомога Байдена, щоб російський президент зрештою усвідомив, що не зможе окупувати всю Україну, хоча саме це є і справжньою метою його війни, і припинив вогонь.
Якщо ж Путін знову не виявить готовності до компромісу, Трампу доведеться посилювати тиск на Росію та її економічних партнерів і передавати Україні більше зброї — тепер уже не задля перемовин, а задля швидкого завершення війни тиском. Отже, 50 днів — це не стільки ескалація на українському фронті, скільки можлива ескалація між США та Росією. Адже Путін не виглядає людиною, здатною легко відмовитися від свого маніакального бажання знищити Україну.