Конфлікт між Ізраїлем та Іраном дедалі більше стає центром глобальної уваги. Це протистояння не просто загрожує стабільності на Близькому Сході — воно вже зараз впливає на розподіл політичної енергії й ресурсів, відволікаючи світових лідерів від інших ключових тем, зокрема війни в Україні.

Можлива ескалація конфлікту, особливо у формі ракетних ударів між Тегераном та Єрусалимом, може мати непередбачувані наслідки. Один із головних ризиків — дестабілізація Кавказу. Цей регіон, що перебуває між Іраном, Росією, Туреччиною та Європою, є не просто географічним мостом — він нервова система для політичної рівноваги від Чорного до Каспійського морів. Порушення балансу там може спричинити ефект доміно в усьому регіоні, а згодом і у світі.

Крім того, потенційне падіння іранського режиму не обов’язково означатиме перемогу свободи. Існує серйозний ризик, що воно призведе до хаосу, міжетнічних конфліктів і хвиль біженців, що рушать до Кавказу, Туреччини, Європи — й навіть до України або Росії. У Європі така хвиля може викликати нову міграційну кризу, подібну до сирійської. І, як наслідок, посилення крайніх політичних сил — як правих, так і лівих — які традиційно орієнтуються на Москву.

Тривалість існування режиму в Ірані залежить насамперед від ефективності силового апарату — передусім Корпусу вартових Ісламської революції. Ця структура багато в чому схожа на КДБ або СС у своїх механізмах контролю над суспільством. Якщо апарат виявиться слабким — режим може впасти. Якщо ж буде достатньо ефективним — він витримає навіть найсильніші удари.

Україна — хоч і не є стороною конфлікту — все одно не залишиться осторонь. У разі краху іранського режиму Росія втратить одного з головних союзників. Але водночас хаос у регіоні може ускладнити ситуацію для України — і геополітично, і міграційно. Альтернативний сценарій, у якому режим аятол збережеться, але втратить агресивність і ядерні амбіції, міг би знизити ризики як для Ізраїлю, так і для України.

Позиція США — особливо у світлі повернення Дональда Трампа до влади — відіграє вирішальну роль. Трамп не прагне втягнути Сполучені Штати у відкриту війну з Іраном. Натомість його адміністрація може спробувати вести окремі переговори з Тегераном — навіть якщо вони не враховуватимуть інтереси Ізраїлю. При цьому Трамп, як і раніше, ігнорує будь-які миротворчі ініціативи Путіна, вважаючи, що лише США мають право вирішувати глобальні конфлікти.

Путін тим часом використовує іранську кризу для просування власних інтересів. Зокрема — щоб послабити підтримку України в Європі, погрожуючи новою хвилею мігрантів. Його заклики до переговорів з Україною — це не більше ніж спроба легітимізувати капітуляцію Києва. У вимогах Кремля — демілітаризація України та визнання окупованих територій — немає й сліду від реального прагнення до миру.

Ще один тривожний сигнал — ставлення Трампа до G7. Він не сприймає цю структуру як союз демократій, а лише як економічний клуб, у якому, за його логікою, повинні бути Путін і Сі Цзіньпін. Його відмова брати участь у самітах G7 і НАТО свідчить про небажання співпрацювати з традиційними союзниками — а це вже має прямий вплив на підтримку України.

Погрози Ірану щодо США та Ізраїлю варто сприймати з певною часткою скепсису. Ймовірно, це спроба Тегерана залякати Вашингтон і уникнути прямого втручання. Але навіть якщо ці погрози не перетворяться на катастрофу, вони залишають ситуацію напруженою й непередбачуваною.

У найближчі тижні варто очікувати активізації дипломатії.

Трамп спробує уникнути відкритого конфлікту, а Іран — затягуватиме ситуацію, обстрілюючи ізраїльські цілі задля зміцнення своїх переговорних позицій. Ізраїль тим часом намагатиметься втягнути США у конфлікт, щоб остаточно зупинити ядерну програму Тегерана.

Глобальна ситуація — надзвичайно складна й тісно пов’язана. Те, що відбувається в Україні, у Ірані, у Вашингтоні, Кремлі чи Пекіні — частини однієї геополітичної шахівниці. І рішення, які ухвалюються зараз, визначать не лише долю окремих країн. Вони визначать майбутнє світу.