Образ минулого тижня: Путін-снайпер пристрілюється в парку "Патріот" з новісінькій СВЧ (не плутати з пічкою) -308: з 600 метрів, попадання три з п'яти. Саме те для міцний мемів у соціальних мережах: "бах - і немає бабусі". Страшно смішно? Страшно і смішно. Або інтерв'ю з полохливими Грушники з клубу мандрівників, фанатами готики і "солсберецкого собору", ну просто "ржунимагу" - якби не ледь врятувалися від загибелі Скрипалі. Якби не померла від отруєння "Новачком" піддана Великобританії Дон Стерджесс з її дивом вижив іншому, який, як пишуть, знову потрапив до лікарні з ускладненнями, - пише Галина Сидорова в колонці на "Радіо Свобода".
"Кухар Путіна", за допомогою своїх тролів перешкодив досвідченому бійцеві вашингтонського політичного фронту Хілларі Клінтон зайняти президентське крісло. Обхохочешься! Якби не загибель журналістів у Центральноафриканській Республіці, ледь зіткнувшись зі справами вагнеровцев- "іхтамнетов", цим "кухарем", по всій видимості, що фінансуються. Якби не вести про тих, хто гине від рук російських найманців українців в сусідній країні, та й про них самих, які повертаються на батьківщину у вигляді вантажу-200 з Сирії. Якби не дивна історія з отруєнням провідного власне розслідування загибелі журналістів Петра Верзилова.
Головний гвардієць Путіна генерал Віктор Золотов - з його "котлетної дуеллю" з Навальним. Ну чим не блазень гороховий? Якби не жорстокі побиття його гвардійцями співгромадян, в тому числі дітей і людей похилого віку, які намагаються реалізувати своє конституційне право на мирний протест. Тепер ось будуть стріляти по людях, і не котлетами, природно, через бійниці комплексу "Стіна": броньований КамАЗ, який за кілька хвилин розгортає перед собою щит довжиною близько 7,5 метрів і висотою близько трьох, росгвардейци отримають до кінця року. Для захисту "від агресивно налаштованих груп громадян".
Дурість окопалися в лабіринтах російської влади чиновників виявилася настільки ж невичерпна, як креативність і гострота на мову втомлених від їх вселенського ідіотизму співвітчизників. Але нічого не змінюється. Висновки напрошуються прямо протилежні: або Путін контролює все і просто троллит країну, проводячи над нею тривала майже на два десятиліття експеримент; або вже не контролює нічого - пливе по хвилях влади. І те, і інше швидше страшно, ніж смішно.
Рухи тіла в адміністрації президента і в так званому вузькому колі стають все більш хаотичними і убогими. Що далі? Закручування гайок, поки різьбу не зірве? Очікування чергового "чорного лебедя"? Як зміниться система? Сечин? Медведєв? Чемезов? Ротенберг? Золотов? Хто проти кого дружитиме завтра, кому в найближчій перспективі уготована роль "соковитою відбивною"? У безглуздих ворожіннях губляться не лише політологи, а й несистемні опозиціонери, які до президентських виборів абияк пожвавилися, підбадьоривши власні партії, і відразу знітилися - теж, мабуть, в очікуванні "чорних лебедів".
Або, як Олексій Навальний, були відправлені на відсидку, і відразу після цього на нову відсидку, адже Навальний як раз не з тих, хто затихає. На тлі всього цього страшного і смішного, замшілий і затхлого бадьорі виступи справжніх і майбутніх пенсіонерів, вже вплинули на виборчий процес в декількох регіонах, стали для кремлівських небожителів одкровенням. А почалася молодіжна двіжуха під гаслом "Безстрокової влади - безстроковий протест", схоже, виявилася вкрай неприємною несподіванкою. Головним чином тому, що ці юнаки і дівчата самі, без лідерів, подумали і почали діяти.
Минулий тиждень я провела з воронежськими правозахисниками і виявилася свідком ще одного цікавого проекту, теж покликаного підштовхнути людей до роздумів. Почався він з того, що історик, перекладач, психолог Марина Фадєєва в одному з букіністичних магазинів Стамбула натрапила на п'єсу авторства якогось Кассіуса "Суд над Муссоліні". Зацікавилася, перевела. В результаті в співдружності з режисером і сценаристом Оленою Об'ездчіковой народився спектакль "Справедливість для диктатора", в якому зайняті активісти Міжнародного молодіжного правозахисного руху, ініціативи "Війна застаріла" та інших правозахисних організацій Воронежа.
Кассіус - псевдонім британського журналіста, згодом одного з лідерів Лейбористської партії Майкла Фута. П'єсу він написав у розпал Другої світової війни, за що були у нього документів, публікацій в газетах, інтерв'ю. Автор спробував уявити, як міг би виглядати суд над Муссоліні. Власне, що вийшла в 1943 році п'єса якраз і є цей вигаданий суд - з суддею, прокурором, адвокатом, свідками захисту і звинувачення, в числі яких міністри британського кабінету, з присяжними засідателями. Як підсудного - Муссоліні, з амбітного молодого політика за двадцять з гаком років перетворився на безжалісного диктатора.
Кассіус-Фут, а слідом за ним і автори російської версії, розмірковують, як люди повинні судити лідера, ввергшего свою країну у війну в ім'я примарного величі і тим самим фактично її знищила, що віддавав накази вбивати і репресувати політичних опонентів? Яка відповідальність за те, що трапилося громадян його країни, зарубіжних політиків, війні і загарбницьким планам спочатку потурали, а потім їх засуджували. Йдеться про підлому вторгненні в Ефіопію, про брехню, яка приховувала десять тисяч "таємно" воювали на стороні Франко італійських добровольців, згодом "явно" з Іспанії відкликаних. Аналогії цілком очевидні.
У п'єси відкритий кінець. До моменту її написання Муссоліні ще не був страчений. Партизани застрелили дуче разом з його вірною подругою Кларою Петаччі в квітні 1945-го, пізніше їх тіла були підвішені за ноги в Мілані натовпом розлючених громадян.
У російському виставі присяжні - глядачі. В кінці саме їм пропонується проголосувати "винен - ??не винен", а потім підняти чорну або білу картку, за смертну кару або проти. Переважна більшість присутніх - багато з яких самі піддавалися в досить жорсткій формі переслідувань влади, визнавши диктатора винним, висловилися проти його страти. Їх вердикт - довічне ув'язнення.
А мені подумалося:
дивно, як наша "страшно-смішна" влада в особі її головного носія і беззмінного президента сама риє собі могилу, розпалюючи в суспільстві злобу і ненависть до інакомислячих, нацьковуючи одних співгромадян на інших. Робить все, щоб її власну долю колись вирішували не оці інтелігентні, які мудрують про гуманізм і світі молоді люди, а ті самі відморозки, які сьогодні з її повного схвалення люто громлять виставки і луплять нагайками інакомислячих. Вирішували не по суду, а згідно із законом підворіття.
Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Приєднуйтесь також до групи ТСН. Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!.