Повернення Києвом Донбасу - це передусім питання про майбутнє України: приймаємо зараз на путінських умовах або чекаємо сприятливих перемін. Натомість, повернення Києвом Криму - це більше про майбутнє і долю самої держави-окупанта.
За "живого і легітимного" Путіна півострів, напевне, до нас не повернеться. Отже варто оцінювати, який зі сценаріїв розвитку постпутінської Росії для нас є найбільш сприятливим. У будь-якому разі, шанс з'явиться тільки у разі виходу РФ зі своєї економічної та геополітичної зони комфорту (і якщо ми дочекаємося цього часу міцними). Таких можливих сценаріїв є три:
1) нова Смута і війна всіх проти всіх (умовний стрєлков);
2) перемога росмайдану і гасла зближення із Заходом (умовний навальний);
3) збереження влади путінською клікою та її намагання показово депутінізуватись (умовний шувалов).
Перший варіант найбільше відповідає нашим жаданням сатисфакції за всі кривди і дає надію на звільнення від міцних "братніх обійм". Хоча б тимчасове. Але демони російського бунту, "безглуздого і безжалісного", можуть принести нам ще більше шкоди, ніж впорядкована, хай і мстива імперія. Що буде з Кримом? Напевно, він стане ареною чергових експериментів (а-ля "Новоросія") російського націоналізму та його видозмін. Чи краще ми впораємося зі слабшим, але оскаженілим противником? Відповісти складно.
Відверто кажучи, другий варіант виглядає найбільшою оманою попри свою позірну привабливість і прийнятність у респектабельних колах. Націонал-демократичні (або ж націоналістичні та / або демократичні) переможці путінізму можуть і надалі твердо дотримуватись позиції "Крим - не бутерброд". Їм буде все для цього сприяти: і аргумент про уникнення репутаційних втрат в очах широкої російської громадськості, і посилання на волевиявлення кримського населення (Захід залюбки втягнеться у безкінечний миротворчий процес і перемовини), і навіть банальна неможливість зменшити територію РФ відповідно до чинного російського законодавства ("закон понад усе"). При цьому, на словах нова Москва може гучно засуджувати путінську авантюру 2014-го і бідкатися про складну моральну і юридичну колізію, залишену попередниками. Російська демократія не поспішатиме повертати нам нагарбане. До того ж, умовний Навальний при владі з часом може стати навіть гірше Путіна, як це часто траплялося в історії.
Залишається третій варіант - путінізм-light, постпутінізм, або неоєльцинство. Цинічна і корумпована всеросійська влада, позбавлена ресурсних можливостей (санкціями чи іншим чином - питання відкрите). Такі керманичі, за певних умов, швидше віддадуть нам і Крим, і все, що попросимо. Без озирання на закони і плебісцити.
На відміну від російських опозиціонерів, такі вожді здатні як забирати, так і повертати назад крадене.
Це ж "російський Майдан" вимагав забрати в України Крим і Севастополь ще на світанку незалежності. Але у жовтні 1993 року його грубо приборкав приватизаційний корупціонер Єльцин. Ми тоді на два десятиліття отримали спокій.
Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.
Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!