Інциденту з російським бомбардувальником Су-24м, збитим турецькими ВПС можна було уникнути, однак, навряд чи його можна назвати випадковістю, стверджують автори матеріалу, опублікованого в The Economist.
Турецька сторона стверджує, що перед тим як випустити ракети, винищувачі 10 разів протягом п'яти хвилин попередили російський екіпаж про необхідність покинути повітряний простір Туреччини. Незважаючи на спростування Росії та припущення, що ракета вразила Су-24, коли він вже повернувся в повітряний простір Сирії, докази турецької сторони є більш переконливими.
Росія поводилася зухвало, Туреччина проявила запальність, але головне завдання, щоб переможцем у цьому конфлікті не виявилося "Ісламська держава".
Небезпека загострення відносин між країнами, які беруть активну участь в сирійському конфлікті, сьогодні висока як ніколи.
Однак, варто визнати, що головні цілі і Росії, і Туреччини далекі від боротьби з ІГ, яку вони декларують.
Росія підтримує режим Башара Асада і бомбить його супротивників, більшість з яких не мають ніякого відношення до "Ісламському державі". Зокрема, жертвами російських бомбардувань є сирійські туркмени, яких підтримує Анкара.
Туреччина надає підтримку ряду сунітських повстанських угруповань, які б'ються проти військ Асада. Крім того, Анкара більше зацікавлена ??в ослабленні сирійських та іракських курдів, яких, у свою чергу, підтримують США, ніж у знищенні терористів ІГ.
Величезна відповідальність за забезпечення координації дій лягає на президента Франції Франсуа Олланда, який після терактів в Парижі і резолюції ООН про боротьбу з тероризмом, курсує зі столиці в столицю із закликами об'єднається проти "Ісламської держави".
25 листопада Олланда зустрівся з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом, наступного дня у нього запланована зустріч в російським лідером Володимиром Путіним. Після катастрофи російського бомбардувальника завдання Олланда істотно ускладнилася.
Для мінімізації негативних наслідків інциденту країни НАТО повинні зробити наступні кроки. По-перше, продовжувати в публічному просторі надавати підтримку Туреччини як члену Альянсу. Протягом року Росія неодноразово порушувала повітряний простір країн НАТО, зокрема в Балтійському регіоні. Після низки вторгнень, Туреччина вже збила російський БПЛА, від якого Кремль, щоправда, відхрестився.
По-друге, в приватному порядку країни НАТО повинні закликати Анкару до стриманості. Туреччині необхідно відмовитися від нанесення ударів по позиціях курдів, а також звернути увагу на контрабанду нафти з Сирії, в якій задіяні як режим Асада, так і ІГ.
У той же час, як стверджують автору статті, уникнути ескалації конфлікту між Туреччиною і Росією легше, ніж змусити їх зосередитися на боротьбі з "Ісламським державою".
Очевидно, що підтримка Росією військ Асада не привела до істотного зміцнення позицій сирійського президента. Олланд повинен спробувати переконати Путіна, що при збереженні влади Асада мир у Сирії неможливий.
Крім того, Росія, яка втратила громадян в результаті теракту на борту авіалайнера в Єгипті та побоюється зростання терористичної активності на Північному Кавказі, повинна мати власні причини для боротьби з ІГ.
Створення альянсу проти "Ісламської держави" може виявитися не під силу Олланду, проте, можливо, йому вдасться трохи змістити пріоритети переговорів і змусити турецького і російського лідерів задуматися про ефективне врегулювання сирійської проблеми, йдеться в статті.