Не буде перебільшенням, якщо сказати, що Туреччина відкриває сумнівний і непередбачуваний розділ своєї політичної історії після референдуму, який відкрив шлях конституційних змін і збільшення влади президента Раджеп Тайіпа Ердогана в безпрецедентних масштабах.
Про це в редакційній статті пише The Guardian.
"Якщо їх втілити, ці реформи фактично встановлять в Туреччині султанат майже сто років потому після того, як Ататюрк заснував республіку на руїнах Османської імперії", - йдеться в статті.
Для Європи і для західних союзників Туреччини по НАТО це перетворення, швидше за все, буде мати важливі наслідки. Відносини, які вже і без того напружені, погіршаться ще більше в той час, як турецька співпраця у вирішенні проблеми з напливом біженців досі критично важливо. Обережна реакція Брюсселя, Берліна і Парижа вказує на цей новий дискомфорт. Зокрема, президента Ердогана попередили, що якщо він виконає погрози відновити смертну кару, він в ту ж мить поставить хрест на перспективі Туреччини вступити в ЄС.
"Перетворення Туреччини в автократію тепер повністю завершено. Республіканська система перевірок і балансів тепер буде зруйнована ", - пише британське видання.
Разом з тим, країна залишається розділеною на прихильників спадщини Ататюрка і тих, хто хоче від нього відмовитися, на захисників світської системи і прихильників ісламських цінностей, на курдів і турків, на військові структури, які колись були домінантними, і нову еліту партії Ердогана. І ці конфлікти, швидше за все, загостряться.
Видання пише, що турецький президент поляризував свою країну за допомогою широкомасштабних чисток і переслідування дисидентів, а також відправивши свою армію на повномасштабну війну проти курдських сепаратистів, а також за допомогою численних криз у відносинах з європейськими урядами.
Важливий турецька політичний розворот було неможливо передбачити в перші роки правління партії AKP. Демократичні та економічні реформи були успішно проведені і зустріли схвалення Заходу. ЄС був готовий відкрити попередні переговори про членство. Після політичної нестабільності і корупції 90-х років це була нова Туреччина, чиї ісламістські лідери здавалися такими ж "радикальними", як і християнські демократи в Європі. Якось Ердоган сказав: "Мечеті - наші казарми, бані - наші шоломи, мінарети наші багнети, а віруючі - наші солдати", але при цьому він пообіцяв дотримуватися проєвропейського курсу.
Однак, напруга і хаос на Близькому Сході, де Туреччина хотіла стати моделлю для наслідування, могли посприяти розвороту, який стався тепер. Турецьке громадянське суспільство боролося проти повзучого деспотизму, зокрема під час протестів у парку Гезі в 2013 році. Видання припускає, що акції непокори можуть спалахнути знову. Але поки що, коли Ердоган підпорядкував собі всі інститути країни, турецькі демократи, які будуть боротися за цінності, які вірять, що неможливо змусити мільйони громадян підкоритися волі однієї людини, повинні отримати підтримку, яку Європа може тільки їм дати.