У Росії 2012 рік був проголошений роком історії. Поглянувши на історичний календар, у Кремлі вирішили, що кілька подій заслуговують їхньої особливої уваги: 150 років від дня народження останнього реформатора Російської імперії Петра Столипіна, 200-річчя з початку російсько-французької війни та 1150 років російської державності. Розмах, з яким вирішили відзначати останні дві дати, свідчить, що російська влада явно незадоволена рівнем патріотизму серед своїх громадян. Масивна інформаційна кампанія, яка супроводжує обидва дійства, має виправити ситуацію, а заодно нагадати нації про особливу роль сучасної еліти у розбудові Росії.
Відзначення 200-літньої річниці першої в історії Росії Вітчизняної війни звелось до масштабної реконструкції Бородинської битви. Тактично – це була перемога французької армії, однак стратегічно битва сприяла перемозі росіян. Сьогодні ця легендарна битва є предметом національної гордості росіян, а тому на її святкування під Москвою зібралися десятки тисяч глядачів. На відміну від воєн 20 століття, війни попередніх століть вважають "чистими", адже їх учасники, перш за все, берегли честь мундира та воювали за правилами. Для влади - це чудовий привід нагадати своїм громадянам про патріотизм, єдність та силу Росії. У своєму виступі в Бородіно Путін особливо наголосив, що саме тут вирішувалася доля Росії, Європи і всього світу. А той факт, що знищення Наполеона означало повернення до монархічного ладу в Європі та ліквідацію здобутків Французької революції, не затьмарює переможного образу. Головний зовнішньополітичний меседж цього дійства: Росія відіграє особливу роль в європейській історії, і не варто про це забувати.
Однак головною подією 2012 року стане святкування 21-22 вересня у Великому Новгороді ювілею російської державності. Важко знайти більш ідеологічну та міфічну дату в російській історії. Вперше ювілей російської державності надумали святкувати за правління Олександра ІІ. Придворні історики підрахували, що 1862 року виповнюється рівно 1000 років з літописної дати "призвания на царство" варязького князя Рюрика. У цій легендарній історії розгледіли початок російської державної традиції, в основі якої нібито лежав договір між государем та підлеглими. На порозі епохи великих реформ масштабне патріотичне святкування мало б об’єднати жителів Російської імперії навколо постаті імператора.
Через 150 років історія повторюється, невідомо лише, чи збирається Путін проводити "великі реформи". 22 вересня весь політичний істеблішмент на чолі з Путіним поїде на "батьківщину" російської державності - Великий Новгород. Грошей з федеральної казни виділено достатньо: буде і концерт, і якась історична реконструкція, і молебень, і відкриття пам’ятників. Взагалі з огляду на "масштабність" дати в Росії та в сусідніх країнах (за російський кошт) цілий рік видавались монографії і проводились наукові конференції. На федеральному телебаченні навіть зняли два документальні фільми. А як же інакше, якщо у відповідному указі президента Росії чітко сказано: святкувати "в цілях продовження консолідації російського суспільства".
На засіданні з підготовки до святкувань Медведєв, вже у якості прем’єра, підкреслив, що відзначення 1150-ліття російської державності має "абсолютно практичне значення". Ця історична подія, за його словами, здатна не лише консолідувати націю (та нагадати братнім народам про їхнє коріння), а й розкрити правовий характер російської держави. Прем’єр забув згадати одну деталь: у 15 столітті Іван Грозний знищив Новгород з його правовою традицією.
Україні у цих всіх приготуваннях відводиться особлива роль. Коли лише обговорювався майбутній формат святкувань, Медведєв висловив думку, що потрібно залучити і "наших друзів" Білорусію та Україну. Адже Рюрик є персонаж "спільної" історії. Направду, Рюрик, як і вся історія його князювання, стосується Києва лише опосередковано. Однак як і 150 років тому, з історією це святкування має дуже мало спільного. Мета російського керівництва - не вшанувати минуле, а ствердити і поширити певні політичні ідеї. Головна з них полягає у єдності, об’єднанні навколо "государствообразующего" російського народу. Не випадково заступник голови Россотрудничества Георгій Мурадов відкрито заявив, що Росія сприятиме входженню України у православну та євразійську цивілізацію. Конференції та публічні заходи в рамках святкування 1150 років російської державності, які проводились в Криму та Східній Україні, є видимою частиною цієї роботи.
В Україні зі святкуванням різних річниць якось не склалось. Була спроба відзначити на державному рівні 20 років незалежності України, але у порівнянні з російським досвідом це виглядає як художня самодіяльність. Найбільшу увагу історії приділяв Ющенко - у межах своєї дещо сумнівної компетенції. У нього були навіть плани масштабно відсвяткувати дві річниці у 2009 році 300 років Полтавської битви та у 2008 році 1020 років Хрещення Русі. З реалізацією, правда, були великі проблеми. Шведи були не проти долучитись до організації, однак в українського президента не вистачило ні авторитету, ні влади, щоб переконати свою державу у необхідності відзначити цю дату. Навіть пам’ятник Мазепі, який обійшовся державній казні у 1,3 млн грн. , через опір міської влади Полтави так і не був встановлений. Іншого місця, крім заднього двору творчо-виробничого комбінату в Києві, для нього не знайшлося. Не вдалося відсвяткувати і Хрещення Русі: РПЦ відкрито бойкотувало ініціативу Ющенка, а константинопольський патріарх, на приїзд якого покладали великі надії, вирішив не псувати взаємини з Москвою.
Навчені гірким досвідом Ющенка, нинішні політики намагаються триматись подалі від історії. Винятком є, як завжди, святкування Дня Перемоги. Як заявив Тігіпко в одному з недавніх виступів: гуманітарні проблеми краще залишити професіоналам. Важко з цим посперечатись, напевне, саме тому жодна нарада російського президента та прем’єра з історичних питань не проводиться без згаданих професіоналів. Однак українська влада не поспішає прислухатись до істориків. Чому? Занадто великий ризик відштовхнути від себе частину електорату. Через кілька тижнів 14 жовтня виповнюється 70 років з дати створення УПА. Львівська та Івано-франківська області вже активно готуються до цієї події, центральна влада вдає, що нічого не відбувається. Швидше за все, окрім "Свободи" та КПУ, партії та їх лідери просто проігнорують цей день. Навіщо за два тижня до виборів ускладнювати собі життя, відкрито заявивши про своє ставлення до УПА?
І поки в Україні обговорюють, наскільки морально, справедливо вшановувати того, чи іншого історичного персонажа, в Росії задають лише одне питання: чи послужив він звеличенню російської держави?
Вшанування перемог Червоної армії зовсім не заважає їм знімати романтичні фільми про білогвардійців. А наступного року Росія готується масштабно відзначити 400 років з дня сходження на трон династії Романових. Ностальгуючи за втраченою дворянською традицією, росіяни називають Сталіна "ефективним менеджером". Жертви та їх вбивці якимось химерним чином поєднується в історичній свідомості сучасних росіян. Логіка, звичайно, небезпечна, однак ще більш небезпечно просто ігнорувати історію.