Німецький Бундестаг відклав голосування по постанові, яка мала визначити ставлення парламентарів до долі газопроводу «Північний потік-2». На розгляд Бундестагу було винесено дві резолюції, діаметрально протилежного змісту. Одна з них передбачала припинення будівництва газопроводу, а інша – усіляке сприяння продовженню цього будівництва. І є досить промовистим той факт, що обидві резолюції були запропоновані опозиційними фракціями. Перша, автори якої наполягали на зупинці будівництва «Північного потоку-2», була винесена на розгляд парламентарів представниками фракції «Союз 90/Зелені». А постанова, яка передбачала сприяння будівництву газопроводу, запропонована правопопулістською партією «Альтернатива для Німеччини». Здавалося б, що спільного у цієї політичної сили і путінського режиму? Але спільне є – це несприйняття єдиної Європи, демократичних ідеалів як головних цінностей континенту. Ну і в «Альтернативи для Німеччини» свій власний політичний розрахунок. Головними прихильниками продовження будівництва газопроводу сьогодні є еліти східних земель ФРН, там, де ця партія зараз бореться за голоси електорату і розраховує на нові успіхи. Так що з точки зору правопопулістів, вони просто захищають робочі місця своїх потенційних виборців без жодного ризику для власної репутації. Але те, що варіанти постанови Бундестагу щодо долі «Північного потоку-2» запропоновані фракціями, які не входять до урядової коаліції, є також показовим. Німецький уряд не поспішає визначатися зі своїм ставленням до майбутнього газопроводу. У перші дні після отруєння російського політика і опозиційного активіста Олексія Навального потрібно було демонструвати жорстку позицію щодо режиму, який не гребує хімічною зброєю у боротьбі з власними критиками. Такої реакції вимагала збентежена громадська думка. Навіть канцлер Ангела Меркель, відома своєю підтримкою проєкту, заговорила про можливі санкції проти «Північного потоку-2», але наголосила, що таке рішення має бути європейським, а не німецьким. Але зараз емоції дещо заспокоїлися, Навальний потроху одужує, на перший план вийшли інші новини. І вже не є чимось ганебним сказати, що не потрібно поєднувати санкції проти Росії із долею «Північного потоку-2», адже це «суто комерційний проект». Якщо саме такі слова сказав під час зустрічі з українським президентом Володимиром Зеленським його австрійський колега Александр ван дер Беллен, так чому така точка зору не може знову стати вирішальною у настроях німецького політичного істеблішменту? Історія з будівництвом «Північного потоку-2» поки що виглядає найкращою ілюстрацією небажання провідних політичних і підприємницьких кіл Європи рішуче протистояти агресивним діям Кремля. Можна виступати із жорсткими заяви, які засуджують російські дії. Можна жертвувати інтересами тих економічних галузей, які не є стратегічного важливими для європейського ринку – та й то тоді, коли мова йде не про західні санкції, а про російські антисанкції, про всю цю анекдотичну історію із італійським пармезаном. Але газ – не пармезан. Коли мова йде про енергетичні інтереси, можна забути і про анексію Криму, і про війну на Донбасі, і про серію отруєнь політичних опонентів і колишніх розвідників, і про підтримку авторитарного режиму в Білорусі. Можна забути про все – тільки б добудувати «Північний потік-2». І мова йде навіть не про необхідність додаткових обсягів газу для Німеччини, Німеччину якраз газом забезпечено. Мова йде про конкуренцію за транзитні прибутки, заради якої можна поступитися принципами і політичною доцільністю.

Можна навіть поступитися економічним здоровим глуздом – тому що у наш час, час конкуренції в галузі скрапленого газу немає ніякої необхідності додаткових труб. Але в декого є бажання заробити додаткові гроші. І от в жертву цьому бажанню можна, виявляється, принести ті принципи, на яких базується Європейський союз. І знову продемонструвати Володимиру Путіну, що поки в його руках ні, не ядерна валіза, а кран «Газпрому», він може дозволити собі на континенті і у власній країні все, що йому заманеться. Оригинал