Такую очку зрения на своей странице в соцсети высказал нардеп Богдан Яременко.

"Обмін полоненими - це не солодка Різдв"яна історія.

Ми забираємо понівечиних, вистражданих людей. Хтось серед них можливо психологічно та й психічно зломлений. Хтось фізично.

І люди, яких сьогодні обіймуть в Україні їх близькі та друзі, не матимуть, як би не хотілось про це мріяти, казкового нового початку.

Повернення, адаптація, призвичаювання після для декого з них п"яти років щоденного перебування між життям і смертю не буде легким. В тому числі, коли вони зануряться в болото соцмереж, і дізнаються, як "неправильно" їх обміняли. І що, якщо бути принциповими, то вони мали би ще трохи посидіти на "лнріських" підвалах. І ця інфантильність, байдужість, а іноді і ворожість матиме десятки форм і способів вираження.

І їм буде ніяково від того, що найголосніші апологети бездоганних в правовому плані обмінів полоненими і вони ж - найжорстокіші критики "торгівлі суверенітетом в обмін на полонених" (утримуванимизаручниками - тут навіть на рівні основних дефініцій все дуже непросто), найпалкіше їх обійматимуть і найширше посміхатимуться на спільних селфі на балконі Верховної Ради.

Визволення таке ж непросте, як і причини, через які наші люди опинились в полоні, як і кожна година, проведена у неволі у ворога.

І мені теж хотілось би, щоб повернулись усі, включно з кримськими татарами і іншими, що застрягли без будь-яких причин в Росії. І мені теж дуже хотілось би побачити, як беркутівці, що стріляли в натовп.... Ні, не засуджені... Не скажу... Не можна про це говорити.

Але я розумію, що для мене в цьому обміні найголовніше.

І, думаю, що не лише для мене, а для солдат на передовій, для тих, хто за лінією фронту або глибоко в ворожому тилу, та навіть для багатьох, хто на власний страх і ризик (або й без страху), перетинає на поїзді, автобусі чи автомобілі кордон з Росією важливо мати віру, що "в разі чого" Україна їх не кине, не полишить, не забуде, буде повертати, боротися за них.

І якщо буде потрібно, то їх держава, борючись за їх життя і свободу, переступить через теоретичні принципи чи дуже навіть практичні розрахунки.

І тому я безмежно вдячний за цей "небездоганний" обмін.

І щасливий, що кількадесятків сімей сьогодні плакатимуть від щастя. Нехай щастя і не буває тривалим".