Вираз "Спорт поза політикою!" Давно стало частиною міжнародного балаканини. це заклинання. Воно, як і належить усім заклинанням, пусте, безплідне. Воно тільки підкреслює, що спорт давно вже в політиці по вуха - в політиці і, між іншим, в економіці. Розмови про нього - така собі політекономія. Той же футбол на початку свого шляху був майже виключно для футболістів, як і інші види спорту - для їх любителів. Потім - для трибун і ділків. Поступово це все увійшло в світ видовищ, щоб, залишаючись там, зробитися підмогою для політиків. Уїнстон Черчілль після Олімпіади-1936 Берліні: "Коли спорт виходить на міжнародний рівень, наприклад, на Олімпіаді або інших змаганнях між країнами, то це призводить, скоріше, до ворожнечі, а не до об'єднання країн". Це прямо в бік господарів не зовсім вільних і зовсім не вільних країн, - пише Анатолій Стріляний в колонці на "Радіо Свобода".
Якби було інакше, ми б сьогодні не придивлялися, скільки вболівальників з яких країн з їх правителями, крім самих гравців, їх наставників та наймачів, проникли в Росію на світовий футбольний чемпіонат. Саме проникли, а не просто прилетіли і приїхали, тому що - через огорожу міжнародних санкцій. Одне те, що обговорювалося, чи потрібен і чи можливий бойкот ЧС-2018, говорить, по суті, про все, що тут проситься на язик. Це обговорення - подія в даному разі майже таке ж серйозне, яким з'явився б сам бойкот.
Чи можна уявити собі, що в світі обговорюють, чи виходити на футбольні поля, наприклад, Франції? Так, можна собі це уявити, якби вона до сих пір вела війну в Алжирі. Чемпіонат світу на наших очах, може бути, остаточно виводить Росію з ряду країн, з якими вільний світ не просто підтримує якісь відносини, а спокійно, без важких роздумів і внутрішніх суперечок, веде свої справи.
Олімпійські ігри 1936 року відбулися в Німеччині через три роки після приходу до влади Гітлера і за три роки до Другої світової війни, розв'язаної їм. Німеччина тоді хотіла підкорити світ. Весь світ. Нинішня Росія дещо скромніші. Вона хоче просто бути на рівних з провідними державами, але на особливому положенні. Забір адже навколо неї не зовсім звичайний. Будемо нагадувати собі і нагадувати: його звела не Росія.
Росія-то наполягає, що хотіла б, процвітаючи, існувати на Землі без всяких огорож і утисків, але за однієї умови: щоб вільний світ визнав її право на свавілля як в її власних межах, так і де їй заманеться. Вона не зустріла розуміння, чого слід було очікувати, але як раз цього її правителі і не очікували. Саме так країна опинилася за огорожею.
Розмова про ЧС-2018 - це розмова, як не крути, про Україну. Бойкот стадіонів Росії, нехай частковий, показав, що Україна не забувають, її підтримують, їй бажають перемоги аж ніяк не на футбольному полі. Ми зайвий раз переконуємося, що долі пари Україна - Росія багато в чому в руках Заходу. Москва це всіляко заперечує. Вона робить вигляд, що все вирішує одна, що все залежить від неї, а той, хто проти неї, побачить де раки зимують.
Населенню вселяють, що Захід йому не особливо-то і потрібен, як, загалом, і інші частини світу, але вожді насправді думають інакше. Бешкетувати тільки у себе - для них не те задоволення. Україна, в свою чергу, не заперечує, що вільний світ їй життєво необхідний, що без нього вона пропаде. Але чи розуміє Захід, що разом з Україною може пропасти і він?.
Здається, починає здогадуватися.
Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Приєднуйтесь також до групи ТСН. Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!.