Доля Мосула ще не визначена, а багато вже злякалися перемоги над фанатиками "Ісламської держави". Кажуть, втративши територій, джихадісти неодмінно посилять терористичну діяльність в європейських країнах. Може бути і так, але чи означає це, що треба залишити "ІГ" в спокої?.
Бій за Мосул, другий за величиною місто Іраку, навряд чи буде легким, незважаючи навіть на переважна, багаторазову перевагу атакуючих в чисельністю в живій силі, на потужну артпідготовку і авіаційну підтримку з боку ВПС США і інших країн коаліції. У наступі беруть участь 25 тисяч солдатів регулярної іракської армії, включаючи непогано показав себе в боях за Фелуджу і Рамаді спецназ. Додайте до цього багатотисячні формування курдів - відомої безстрашністю і боєздатністю "пешмерга" - і не менш численні загони іракського "Народного ополчення", і може здатися, що результат битви вирішений.
Однак у джихадистів було повно часу, щоб як слід підготуватися до оборони. Під землею прориті ціла мережа тунелів - для пересування летючих загонів. Заміновані дороги і мости, створені мінні поля, встановлено безліч замаскованих вибухових пристроїв-пасток. На дахах житлових будинків і громадських будівель розміщені сотні снайперів-смертників, які мають намір відстрілюватися до останнього патрона. Тому незрозуміло, як довго може тривати штурм і до яких втрат він може привести, в тому числі серед мирного населення.
Багато в чому це залежить від того, яке стратегічне рішення прийме керівництво "Ісламської держави": накаже всім п'яти-шести тисячам своїх бійців триматися до кінця і померти в Мосулі або ж спробує вивести велику їх частину в Сирію, для того щоб готуватися до останнього бою там. Однак другий варіант загрожує катастрофою для джихадистів. Відступаючі війська завжди несуть особливо високі втрати. У червні, при відході загонів терористів з іракського міста Фелуджа, саме так і вийшло. Дорога для відступу через пустелю виявилися відкритими, але там на колони джихадистів обрушилися удари з повітря і артилерія.
Два роки тому "Ісламському державі" дивно легко вдалося захопити Мосул. З боку сирійського кордону примчав фактично розвідувальний загін - всього-то кілька сотень одягнених з ніг до голови в чорне бійців, і багаторазово перевершували їх за чисельністю іракські війська бігли, покидавши військову техніку і боєприпаси: такий жах переконували іракським солдатам ці не бояться смерті фанатики.
Зіграв свою роль і інший чинник: місцеве сунітську населення сприймало джихадистів мало не як визволителів від гніту відверто сектантського багдадського уряду колишнього прем'єр-міністра Нурі аль-Малікі. У порівнянні з ним і особливо проіранськи збройними формуваннями, "Ісламська держава" здавалося меншим злом. Але, зіткнувшись з жахливими реаліями "халіфату", мосульци швидко розчарувалися. Настільки, що сунітська молодь навіть бере участь тепер в русі опору. На підтримку населення "Ісламська держава" розраховувати не може.
І звичайно, велике питання: чи не призведуть успіхи коаліції до нового витка терористичної війни, яку ведуть проти країн Заходу радикальні ісламісти? Та й не тільки Заходу, відомо, що в планах терористів нанесення ударів і за російськими цілям.
В Європі офіційні особи попереджають про небезпеку. Координатор ЄС з антитерористичної діяльності Жиль де Кершов висловив думку, що "Ісламська держава" буде прагнути "відновити свою репутацію", заохочуючи осередки і окремих бойовиків на вчинення нападів. Директор європейської поліцейської федерації "Європол" Роб Вайнрайт вважає, що настав "критичний час", оскільки військовий тиск в минулому спонукало "Ісламська держава" "наносити удари у" в західних країнах.
Два бельгійських мусульманина марокканського походження - Рашид і Ясін - недавно дезертирували з "халіфату" і бігли до Туреччини. В інтерв'ю кореспонденту британської газети "Індепендент" вони розповіли, що лідери "Ісламської держави" близькі до того, щоб змиритися з прийдешньою втратою не тільки Мосула, але і своєю "столиці" - міста Ракка і всіх інших захоплених ними територій і в Іраку, і в Сирії. Втративши більшу частину нафтових доходів, несучи відчутних втрат у живій силі і техніці, вони тепер мріють відродити "ісламську державу" в іншій іпостасі - міжнародного терористичного підпілля.
Історія двох бельгійців досить типова: вони хотіли приєднатися до боротьби сирійських сунітів проти тиранії Асада. "Ісламська держава" здалося їм самим організованим і боєздатним. Але, побачивши щоденні прояви надмірної жорстокості і садизму з боку хісбу (релігійної поліції), розчарувалися в своєму виборі. А тут ще американські і російські бомби посипалися з неба. Опори "халіфату" захиталися. Великим моральним ударом, кажуть Рашид і Ясін, стала загибель під Мосулом найавторитетнішого воєначальника - рудобородого Умара аш-Шішанов, він же Тархан Батірашвілі ( "Шішанов" по-арабськи означає "чеченець", хоча цей виходець із Панкісского ущелини був православним грузином, який прийняв іслам).
Були вбиті і ще кілька ключових командирів. Бігти хотіли б багато, але це вкрай небезпечно: кожного, хто підпадає під підозру в намірі дезертирувати, чекає негайна кара. А вдома повертаються з Близького Сходу іноземним бойовикам уготовані суд і в'язниця. Тим часом, стверджує Рашид, вище керівництво розробляє детальні плани, які дозволять йому вчасно "розчинитися", зникнути, сховатися, щоб з якогось таємного притулку керувати терористичними операціями по всьому світу. "Ви будете здивовані, якщо довідаєтеся, які країни готові прихистити лідерів" Ісламської держави ", - говорить Рашид. - Втрата Ракка зовсім не означатиме, що все скінчено ".
Саме цього найбільше і побоюються багато західних політиків і оглядачів. "Звільнення Мосула може означати кінець одного жаху і початок чогось іншого - майже настільки ж жахливого", - пише в редакційній статті британський журнал "Економіст".
За різними оцінками, в Сирії та Іраку воюють 20 або 30 тисяч іноземних бійців з 80 країн світу. Очолює список, як не дивно, Туніс. Чому ця найдемократичніша і передова, сама світська і європеїзована з усіх арабських країн дала найбільше джихадистів (близько шести тисяч) - тема, яка потребує окремого дослідження. На другому місці - Саудівська Аравія, що чи не здається дивним, адже це колиска радикального політизованого ісламу.
А на третьому - Росія, яка дала джихадистськими воїнству майже дві з половиною тисячі бійців, причому у них репутація найбезстрашніших і найжорстокіших. Ненабагато менше "внесок" Франції, сотні молодих людей прибули воювати і вмирати під чорними прапорами з Британії, Бельгії, Німеччини та інших західноєвропейських країн. Що станеться після того, як у джихадистів будуть відвойовані і Мосул, і Ракка, і інші населені пункти, захоплені за два останні роки? Адже напевно значна кількість бойовиків зуміє просочитися крізь кордони і повернеться на батьківщину, принісши з собою бойовий досвід і запеклість, звичку вбивати.
Звичайно, далеко не всі бійці "Ісламської держави" - закінчені фанатики, яким анітрохи не дорога власне життя. Є серед них чимало шукачів пригод - від цих пригод, цілком можливо, вже сильно втомилися. Є й найманці, які шукали легкого заробітку. Є садисти, яких руху фашистського типу завжди привертають можливістю безкарно вдаватися до свого огидному пороку. Але при всій своїй огидно такі типи зазвичай не поспішають вмирати за ідею. Тобто цілком можливо, що уявлення про повну безстрашність мало не всіх "воїнів халіфату" виявиться сильно перебільшеним.
Цікаво в цьому сенсі, як несподівано легко загони "Ісламської держави" здали селище Дабік на сирійсько-турецькому кордоні. У морально-політичному відношенні для джихадистів це географічна назва важливіша і Мосула і Ракка, разом узятих. За їх міфології, саме тут має відбутися головна битва всіх часів і народів між мусульманами і "римлянами", під якими тепер розуміються зовсім не вихідці з Апеннінського півострова, а взагалі "хрестоносці" - християни, представники Заходу.
Перемігши в цій битві, мусульмани заслужать особливу подяку Аллаха, відкриють можливість другого явища пророка Іси, сина Марям (він же Ісус Христос), якому судилося перемогти диявола, після чого прийде час бажаного кінця світу, коли праведники знайдуть вічне раювання, а невірні і грішники - вічні муки. Здавалося б, ось де найкраще місце загинути для істинного "воїна Аллаха". Але немає. здригнулися. Побігли, і Дабік легко дістався протурецьких збройним формуванням.
Терпить одну поразку за іншою, що втрачає міста і території, що залишився без грошей, "Ісламська держава" скоро остаточно втратить моральне право називатися халіфатом, перестане служити маяком для вразливої ??мусульманської молоді, вже не буде виглядати благословенним понад. Якби ще й Росія всерйоз, щиро приєдналася до зусиль коаліції, замість того щоб в першу чергу захищати владу ненависного сунітами Башара Асада, розгром джихадистського освіти відбувся б куди швидше.
І все ж спокушатися не варто. Немає сумнівів, що знищення "Ісламської держави" може викликати сплеск терористичної активності в країнах Заходу і в Росії. Але можна сподіватися, що сплеск цей буде короткочасним. Точно так же лікування смертельно небезпечної недуги може спочатку виявитися болісніше, ніж симптоми самої хвороби. Але це ж не означає, що треба відмовлятися від хірургії, опромінення або хіміотерапії? Люди йдуть на страждання в надії вилікуватися, і досить часто їх надії виправдовуються.
Головне - не дати терористам заволодіти ядерною та іншими видами зброї масового ураження, збити хвилю, запобігти особливо ефектні теракти на кшталт знищення веж-близнюків в Нью-Йорку, тому що такі події, багаторазово відтворюються потім на телеекранах, сприймаються як тріумф джихаду і вербують для нього безліч нових прихильників. Оглядачам не треба залякувати обивателя.
Як справедливо зауважив Барак Обама, ймовірність потонути у власній ванній або померти в результаті побутової травми в сучасному світі вище, ніж загинути від рук терористів. Не кажучи вже про набагато більш серйозну небезпеку - шанс потрапити в автокатастрофу. Але, на жаль, страх продає газети і рекламне місце на телеканалах і в інтернеті.
Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Приєднуйтесь також до групи ТСН. Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!.