У червні в творчому житті Одеси сталася унікальна подія-постановка вистави «Повелитель бліх» за романом Гофмана. Спектакль був поставлений в театрі «Дев'ять муз», художній керівник і режисер-Наталя Романовська.
Унікальний спектакль дозволив глядачам подорожувати в чарівних світах великого письменника, якого по праву вважають одним з найбільш незвичайних авторів в світі. Неймовірна обдарованість Гофмана створила просто фантастичні світи, подорожі по яким і, тим більше, поєднання цих світів, завжди представляло особливу складність. В оцінці багатогранної творчості Гофмана завжди розходилися в думках і читачі, і критики, збігаючись тільки в одному- в тому, що творчість письменника ставало справжньою подією в світі літератури і театру. Але, не дивлячись на деяку театральність творів письменника, Гофмана завжди було досить складно ставити на сцені. Приємно усвідомлювати, що театр «Дев'ять муз» і Наталія Романовська блискуче впоралися з таким важким завданням, подарувавши театральної Одесу яскраву, що запам'ятовується прем'єру.
Скажу відразу: спектакль вийшов складний і серйозний, що змушує задуматися і дітей, і дорослих, недарма глядачі різного віку, затамувавши подих, стежили за подіями, які розгорталися на сцені. Все тримало в напрузі і привертало увагу-від шоу дресированих бліх, сумного світу головного героя, так і не зумів стати дорослим, до фантастичного світу квітів та храмів чарівної, казкової Індії.
За словами керівника театру і режисера вистави Наталії Романівської, Гофман постійно працював в театрі, а тому його твори схожі на спектакль. І з цієї причини їх дуже цікаво ставити на сцені. «Повелитель бліх» став останнім романом Гофмана. Створюючи спектакль, в ньому навмисно пропустили критику судової системи, яскравою ниткою проходить через весь роман. Ту критику, за яку письменника переслідували досить-таки жорстоко. Це був, в принципі, правильний хід, адже неможливо передати в постановці всю об'ємність роману, особливо, якщо головними акторами є діти. Саме для них і був створений спеціальний акцент на багатогранних, яскравих світах чарівництва, про які письменник мріяв все своє життя, і в яких самий звичайний, нічим не примітний людина здатна перетворитися в казкового короля або принца.
За словами режисера, при постановці вистави використовували ілюстрації Ніки Гольц, яка говорила про те, що ілюстрації це свого роду спектакль. Може, завдяки цьому вдалі костюми підкреслювали яскравість образів, які оживають на сцені і в душах маленьких акторів, які з таким задоволенням щедро ділилися з глядачами своєї творчої енергією.
Цікавою знахідкою режисера стало те, що у виставі роль дорослого, 36- річної людини грає маленький хлопчик. Це було зроблено неспроста. Герой Гофмана так і не став дорослим, не зміг переступити через гіркоту своїх втрат і знайти силу в посланих йому страждання. Сам письменник все життя сумував, його мучила ностальгія за минулим близьким людям, з тих днях, коли ще ніщо не віщувало жорстоких втрат і не потрібно було миритися зі злою несправедливістю дорослого світу, в якому близькі і найулюбленіші люди одного разу можуть уйті- безповоротно і назавжди. Тому з такою пронизливою зворушливістю виглядає сцена, коли герой святкує Різдво один, за порожнім столом, з портретами померлих батьків. І незважаючи на те, що цю сцену виконує маленький хлопчик, все одно постає зворушливий, гіркий клубок у горлі. Герой Гофмана ні за що не хоче розлучатися з дитинством. Він живе в своєму ілюзорному світі, які не мають нічого спільного з реальністю, занурюючись в нього все більше і більше.
Гофману завжди було мало одного світу. Тому його герої існують у різних століттях одночасно. Вони живуть в світах, де є не тільки реальність, але і волшебство- диво настільки прекрасне, що воно здатне змінити реальність.
Як сказала режисер вистави Наталя Романовська перед початком вистави, в романі Гофмана дивні люди виявляються королями, тому, що в житті королі- це добрі люди. Це люди, прекрасні душею.
Вистава виглядає на одному диханіі- від початку і до кінця. До самого фіналу глядачів не залишає почуття просто дивовижною атмосфери постановки, в якій гумор, сусідству з сумом, змушує битися серця сильніше, і мріяти про те, що в багатогранності життя завжди буде існувати щасливий фінал. Такий же прекрасний, як і творчість Гофмана.
Ірина Лобусова Фото опубліковані Наталією Романівської, Facebook.