Декларація по Волинській трагедії, яку прийняв у п'ятницю, 22 липня, Сейм Польщі, є кроком назад в українсько-польських відносинах. Про це заявив голова Об'єднання українців у Польщі (ОУП) Петро Тима, передає "Укрінформ".

"Вона є поганий і кроком назад, не прискорює цього примирення, а зупиняє або повертає його на кілька етапів назад", - заявив Тіма.

За його словами, зараз немає раціональних причин, щоб документ з'явився в такому вигляді. Втім, він зазначив, що зміст документа відображає певну проблему, яка є у поляків в відносини з Україною.

"По-перше, в резолюції є однозначне твердження про кількість жертв (понад 100 тис. - авт. ), Але зараз немає чітко відпрацьованою формули підрахунку цих жертв. Тобто Сейм політично встановив, що було таке-то кількість жертв ", - заявив Тіма.

У той же час, згадка про дивізію СС-Галичина, на його думку, вписується в певну схему бачення українців у Другій світовій війні.

"З іншого боку, в документі не звертається увага на цілий контекст Другої світової війни і різних позицій, в яких знаходилися українці як нація і поляки як нація", - підкреслив глава ОУП.

Тіма зазначив, що зараз спостерігається певна технологія формування нової версії історичної політики в Польщі, а резолюція є її класичним прикладом.

"Вона так сформульована, що повинна відповідати інтересам радикально налаштованих кресовян (нащадки жителів колишніх польських територій в Україні - ред. Однак, і тими положеннями вони будуть незадоволені, адже вони хотіли записи про 1939-1947 роках геноциду, і щоб там була згадка про 200-300 тис. жертв ", - констатував голова ОУП.

Проблему він бачить також в тому, що в Польщі не було відповіді на звернення Оксани Сироід і Бориса Тарасюка, яке вони раніше направили польським депутатам у справі історичного примирення.

"Його ніхто не хотів обговорювати, а, отже, це свідчить про наявність готової схеми з історичних питань в Польщі, підготовленої деякий час назад", - підкреслив Тіма.

Він висловив думку, що зараз відбувається радикалізація антиукраїнських настроїв в Польщі.

"Наприклад, угрупування Kukiz'15 вирішила, що це буде для них вічним паливом. Тим часом, PiS випустив джина з пляшки і не відомо, чи буде ця партія тримати над цим контроль ", - підкреслив Тіма.

Голова ОУП відзначив, що польська влада повинна розуміти, що відкриває "скриньку Пандори".

"Треба розуміти, що мова йде не тільки про українців, оскільки така історична політика втягне поляків в конфлікти не тільки з українцями, а й іншими сусідами", - зазначив він.

Як повідомлялося, 22 липня польський Сейм затвердив резолюцію, якою встановив 11 липня Національним днем ??пам'яті жертв геноциду, вчиненого проти громадян 2-ї Речі Посполитої в період Другої світової війни.

Текст резолюції у вівторок, 19 липня, пройшов перше читання в парламентських комісіях по зв'язках з поляками за кордоном і по культурі і засобам масової інформації.

Раніше повідомлялося, що Сенат Польщі закликав визнати Волинську трагедію геноцидом.

Довідка.

В цьому році виповнюється 73-тя річниця Волинської трагедії, що забрала життя десятків тисяч поляків і українців під час взаємних конфліктів на території нинішньої Західної України.

Збройні конфлікти між поляками і українцями почалися під час Другої світової війни і тривали до 1947 року. Однак історики, особливо польські, окремо виділяють 1943 рік і події на Волині, відомі як Волинська різанина (в Польщі) або Волинська трагедія (в Україні). В інші роки подібні події відбувалися на Холмщині і в Закерзонні. Точна кількість загиблих в цих конфліктах невідомо досі, але жертви обчислюються десятками тисяч. Більшість загиблих були поляками.

Українські та польські історики по-різному оцінюють причини і кількість жертв Волинської трагедії.

Українські історики, зокрема, вважають перебільшеними дані польських колег про загибель 100 тис. поляків, відзначаючи, що насправді цей конфлікт міг забрати життя максимум 30 тис. поляків. Крім того, вони звертають увагу на те, що в ході цих подій українці також гинули від рук поляків і що доведеним є той історичний факт, що жорстокі вбивства польських громадян нерідко здійснювали працівники радянського НКВС під виглядом ОУН-УПА.

У липні 2013 року Сейм Польщі відмовився назвати Волинську трагедію "геноцидом" поляків.

Також нижня палата польського парламенту не підтримала поправку групи депутатів про встановлення 11 липня Днем пам'яті жертв Волинської трагедії, мучеництва кресовян.

Волинсько-Холмська трагедія.

За інформацією українського Центру досліджень визвольного руху, в 1942-1947 роках тривала Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщина, Волинь, Галичина), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Однак питання кордонів зважився після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та восточнопольскіх територій.

Волинська трагедія (пол. Rzez wolynska, "Волинська різанина") - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафти і радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

У традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка винятково польського населення; в українській - як "відповідь дія" на звірства поляків щодо українських громадян.

Восени 1942 року німецька влада почала виселяти з території українсько-польського прикордонного коридору поляків, і на їх місце заселяти німців і українців. У відповідь Армія Крайова знищила кілька сот представників української сільської еліти. За це в липні 1943 року УПА почала каральні акції проти мирного польського населення.

За підрахунками деяких польських фахівців, під час цієї трагедії з польського боку загинуло щонайменше 35 тисяч людей (головним чином польських селян), прізвища 18 тисяч з них встановлені, а з українського боку на Волині загинуло до кількох тисяч осіб. Кількість загиблих українців на всіх територіях українсько-польського конфлікту, включаючи Волинь, сягає 21-24 тисяч осіб.

За підрахунками Степана Макарчука, загальні втрати серед цивільного українського населення Волині під час Другої світової війни склали близько 120 тисяч осіб. (Це без втрат убитих на фронті 70 тис. і убитих в ході радянських каральних акцій проти повстанців і підпільників УПА - 45 тис. чол. Однак, на думку Макарчука, скільки з цих 120 тис. людей загинули саме від рук поляків, визначити важко, оскільки більшість злочинів в радянські часи "списували" на німців, включаючи масові вбивства українців, вчинені польськими колабораціоністами в формуваннях допоміжної поліції.

За даними Польського інституту пам'яті (IPN), в результаті почалися в липні 1943 року масових акцій до примусу поляків залишити територію нинішньої Волинської області України, яка до 1939 року входила до складу польської держави, від рук українців загинуло близько 100 тисяч поляків.

Українські історики вважають завищеними оцінки своїх польських колег, відзначаючи, що в результаті цих подій від рук поляків також гинули українці.

Найвідомішою різаниною українців, організованої поляками була Холмська трагедія. Так, в березні в 1944 р. репресії поляків проти українського населення етнічних українських земель за Бугом набули масового характеру, через що цей час в історії України отримало назву "чорного березня".

Активізації спалення українських сіл і вбивств українців сприяло визволення Польщі від німецьких окупантів та юридичне закріплення Холмщини, Надсяння, Лемківщини, і інших земель у складі Польщі.

Лише в Грубешівському повіті польські націоналісти спалили 52 українських села і вбили не менше чотирьох тисяч людей. Ці події "логічно" завершилися вересневим угодою уряду Української РСР і Польського комітету національного визволення "Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР".

Депортації українців тривали аж до 1947 року, коли проводилося сумнозвісна акція "Вісла". За різними оцінками, з Польщі було депортовано від 600 тис до 1 млн українців.