Жодних твітів із "Here we go! ", жодних камер на тренувальній базі чи креативних роликів у соцмережах. Про цей перехід майже не писали.
У той час коли європейські гранди сумарно витратили близько 8 мільярдів фунтів у літнє трансферне вікно, найцікавішим виявився зовсім інший трансфер. Бразилець Лукас Рібейро залишив південноафриканських чемпіонів Мамелоді Сандаунз і перебрався до скромної Культураль Леонеса з іспанської Сегунди Б.
За глобальним впливом цей крок може стати найважливішим із часів, коли в 1990-му зірвався перехід Жан-Марка Босмана в Дюнкерк. Тоді бельгієць, колишній капітан молодіжної збірної, увійшов в історію завдяки рішенню Європейського суду, яке дозволило гравцям із завершеним контрактом переходити вільними агентами. Рібейро ж може стати тим, хто переверне цю систему з ніг на голову.
26-річний нападник 1 серпня оголосив Сандаунз, що розриває контракт, хоча в нього залишалося ще три роки дії угоди. 31 серпня він підписав річний контракт із Культураль. 11 вересня новий клуб разом із футболістом звернувся до ФІФА за міжнародним трансферним сертифікатом (ITC), потрібним для переходу в іншу країну. Наступного дня ФІФА дала добро.
Так Рібейро став першим, хто скористався перемогою Лассана Діарра в Суді ЄС минулого року. Це рішення відкрило для футболістів можливість розривати контракти та йти в команди з більшими ресурсами та амбіційними проектами. Потрібно було лише, щоб хтось перший наважився зробити цей крок.
Чому рішення у справі Діарра таке важливе?
Зараз йому 40. Його кар’єра була довгою й успішною: Челсі, Арсенал, Реал, ПСЖ, 34 матчі за збірну Франції. Завершив він у 2019-му.
Та ще у 2014-му Діарра розірвав контракт із Локомотивом через порушення умов угоди, і російський клуб подав скаргу до арбітражної палати ФІФА, вимагаючи величезні компенсації. ФІФА постановила, що футболіст пішов "без поважної причини" і має заплатити Локомотиву 10,5 мільйонів євро, а ще отримав бан на 15 місяців. Діарра оскаржив це у спортивному арбітражному суді, але домігся лише невеликого зменшення штрафу.
У цей час Шарлеруа хотів підписати його, але відступив, зрозумівши: Локомотив може переслідувати й сам клуб — це дозволяв сумнозвісний 17-й артикул правил ФІФА щодо статусу й трансферів гравців (RSTP). Санкції могли бути суворими: від трансферного бану до блокування міжнародного сертифіката, без якого бельгійці не могли зареєструвати футболіста.
У 2015-му Діарра відновив кар’єру в Марселі, але паралельно подав позов проти ФІФА та Бельгійської федерації, вимагаючи 6 мільйонів євро втрачених доходів. Справу розглядали бельгійські суди, а згодом вона дісталася аж до Суду ЄС у Люксембурзі. У жовтні 2024-го там оголосили вирок: Діарра мав рацію, правила ФІФА суперечили законодавству ЄС.
Проблема була в статті 17: вона надто сильно захищала клуби й робила надзвичайно ризикованим будь-яке розірвання контракту для футболістів. Для клубів же це не було настільки небезпечно. Візьмімо випадок Діарра: його змусили платити Локомотиву компенсацію, розраховану за доволі туманною схемою — скільки коштувало б знайти заміну. При цьому ніхто навіть не аналізував, чи заощадив клуб після розірвання контракту. Можливо, вони поставили у склад когось із академії з набагато меншими зарплатними витратами. Де тут реальні збитки?
Клуби ж, коли самі порушували контракти, зазвичай обмежувались виплатою зарплати, яку ще були винні гравцю. І це лише якщо футболіст мав сили й ресурси доводити справу до кінця. Ба більше, стаття 17 виходила з того, що будь-який клуб, який підписує такого гравця, автоматично вважається співучасником "втечі" й несе солідарну відповідальність. Саме тому Шарлеруа тоді й відмовився від трансферу.
П’ятеро суддів Суду ЄС одноголосно вирішили: правила ФІФА були непропорційними, непрозорими й відверто дискримінаційними.
Що було далі?
Спочатку — великий резонанс, а потім… майже тиша. ФІФА визнала рішення і перед зимовим трансферним вікном випустила оновлену, тимчасову версію правил RSTP. Також заявила про початок консультацій, які тривають досі.
Нещодавно організація навіть розіслала проєкт змін до правил — 33 сторінки пояснень. Але кілька юристів, які говорили анонімно, зізналися The Athletic: проблеми лишилися.
"Тимчасові правила були кращі за початкові, а проєкт — кращий за тимчасовий, — сказав один із них. — Але він все одно не вирішує питання. Як кажуть, справжній джентльмен не біжить — він іде повільно".
Міжнародна профспілка футболістів FIFPro, яка підтримувала Діарра, зустріла рішення Суду ЄС із захватом. Вона одразу заявила, що готова домовлятися з ФІФА про нові правила. А поки їх немає, профспілка порадила футболістам, які хочуть розірвати контракти, обов’язково консультуватися зі своїми національними асоціаціями.
У серпні амстердамська група Justice for Players (JfP) подала колективний позов до окружного суду Нідерландів проти ФІФА та футбольних федерацій Бельгії, Данії, Франції, Німеччини й Нідерландів. На їхню думку, понад 100 тисяч футболістів втратили приблизно вісім відсотків потенційного заробітку через "згнилі" правила ФІФА.
Діарра тим часом у бельгійських судах вимагає власну компенсацію. У заяві, опублікованій на сайті адвокатів, він зізнався: вистояти проти "катка ФІФА" йому вдалося лише тому, що свого часу заробив хороші гроші. Але його мета — перемога заради "усіх молодих і маловідомих гравців, які не мають фінансових та психологічних ресурсів судитися з ФІФА". Ну і, звісно, 65 мільйонів євро, на які він розраховує. ФІФА коментувати відмовилася.
Чому ж саме Рібейро зіграв у "карту Діарра"?
Все просто: якщо у вас проблеми з трудовими правилами у світовому футболі — телефонуйте Жану-Луї Дюпону. Саме він був адвокатом Босмана, потім Діарра, а тепер і Рібейро. Він же консультує й груповий позов, а значить, давно шукав гравця, здатного довести справу до кінця.
Минулого сезону Рібейро став найкращим бомбардиром чемпіонату ПАР (16 голів) і гравцем року. А його м’яч у ворота дортмундської Боруссії на клубному чемпіонаті світу цього літа визнали найкращим голом турніру. Не дивно, що на нього звернули увагу й за межами Африки. За словами Дюпона, Сандаунз відхилили пропозиції, що суттєво перевищували оціночну вартість гравця. За форвардом стежили й клуби з чемпіонату Катару. Не випадково Рібейро підписав лише однорічну угоду з Культураль Леонеса — клубом, який належить катарській Aspire Academy.
"Я мав достатні підстави, щоб розірвати контракт, і поясню це перед футбольним трибуналом ФІФА, — йшлося у заяві, поширеній через адвокатську контору Дюпона. — Після рішення у справі Діарра суперечка з моїм колишнім клубом не завадить мені продовжувати кар’єру зі спокійною головою".
Футболіст також наголосив: на відміну від випадку Діарра, можливі компенсаційні виплати будуть лише його особистою справою у відносинах із Сандаунз. Для нового клубу жодних дисциплінарних ризиків немає. Дюпон підкреслив це ще раз у заяві, що підтвердила перехід Рібейро до Іспанії.
"Суть спору між Рібейро та Мамелоді Сандаунз тепер розглядатиме футбольний трибунал ФІФА, а за потреби — і Спортивний арбітражний суд, — сказав Дюпон. — Але всі ці процедури відбуватимуться спокійно й жодним чином не завадять Рібейро продовжувати грати в Іспанії".
Остання фраза Дюпона, мабуть, найкраще пояснює, чому ніхто більше не наважився використати кейс Діарра, яким б привабливим він не здавався. Як зізнався адвокат: "Такі процеси зазвичай тривають від одного до двох років".
Стіві Лофрі, партнер міжнародної юридичної фірми Onside Law, пояснює це так: "Рішення у справі Діарра було знаковим, але його наслідки ще не проявилися повністю. Воно не означає, що футболісти раптом отримали карт-бланш на ігнорування контрактів і вільний перехід у будь-який клуб. Суд визнав важливість стабільності складів для клубів, тож саме по собі покарання гравців за розрив угод не є нелегітимним. Проблема була в тому, що правила ФІФА зайшли занадто далеко.
Футболісти — а подекуди й їхні нові клуби — й надалі зобов’язані компенсувати колишнім клубам розрив контракту, якщо перехід відбувається всупереч угоді. Але розмір цієї компенсації, швидше за все, буде нижчим, ніж за старими правилами. Методика визначення справедливої та пропорційної суми відповідно до законів ЄС досі обговорюється. Можливо, гравці й чекають більшої ясності, перш ніж випробувати нову систему".
Згідно з проєктом змін до правил RSTP, компенсація гравця за розірваний контракт буде розраховуватися на основі залишкової вартості угоди мінус будь-які гроші, які він отримає в цей період у новій команді. Клуб же отримає відшкодування, виходячи з вартості заміни футболіста, але ці витрати мають бути "обґрунтованими, співставними та економічно виправданими", а також "безпосередньо спричиненими" розривом.
Як зауважив Лофрі, новий клуб може бути покараний за підписання гравця "по кейсу Діарра", але лише якщо доведуть, що він сам спровокував розрив угоди.
Що далі?
У формулюваннях Суду ЄС, ФІФА — це приватна асоціація. Вона не уряд і не створює трудові закони, а лише підпорядковується їм. Та спорт має свої особливості, тож для нього роблять певні винятки.
Хоча є й інший шлях, який дає максимально широку свободу. Приклад — північноамериканський професійний спорт, де діють закриті ліги з обмеженням зарплат, а всі умови регулюються колективною угодою (CBA). Теоретично, футболісти теж могли б піти цим шляхом.
"Історія Рібейро — чудовий приклад того, чому ми взагалі не мали доходити до такої ситуації. Невизначеність зараз загрожує всій системі", — каже Махета Моланго, колишній футболіст, нині юрист і виконавчий директор Профспілки футболістів Англії (PFA).
"У рішенні є абзац, зрозумілий навіть нефахівцю. Там прямо сказано: ФІФА — приватна структура, якій ніхто не делегував право встановлювати правила у відносинах між роботодавцями та працівниками. Все настільки просто.
Суд заявив: ФІФА більше не може одноосібно створювати трудові норми. Але за законодавством ЄС існує так званий виняток Олбані. Він означає, що приватна організація з домінуючим становищем на ринку може ухвалювати правила, які суперечать нормам ЄС, але лише за згоди працівників.
Інакше кажучи — тільки якщо така організація укладе колективну угоду (CBA) з профспілками. І це стосується будь-якої сфери: від сантехніків до футболістів".
Моланго пояснює: виняток Олбані дозволяє роботодавцям і працівникам фактично вийти з-під норм трудового права ЄС, якщо обидві сторони погоджуються й мають на меті покращення умов праці чи зарплат.
Але футболісти знають: свободи діють у два боки. Вони цінують стабільність контрактів.
Проблема ще й у тому, що ФІФА й FIFPro не надто ладнають. Європейське відділення профспілки футболістів об’єдналося з провідними національними лігами й подало скаргу до Єврокомісії, звинувативши ФІФА у відсутності належних консультацій щодо міжнародного календаря матчів і перевантаження гравців. У ФІФА ж переконані, що FIFPro не представляє кожного футболіста планети, тож не обов’язково є тією організацією, з якою варто підписувати CBA.
До того ж ситуацію ускладнює те, що багато національних асоціацій, які входять у ФІФА, походять із країн, де профспілки взагалі заборонені або права працівників захищені дуже слабко.
І ось ми чекаємо на рішення: скільки саме Рібейро винен Сандаунз. Якщо сума здасться розумною, правила RSTP виживуть — щонайменше до наступної абсурдної компенсації. А якщо компенсація виявиться надто високою, це може стати саме тією іскрою, яка дозволить Дюпону зруйнувати всю систему.
The Athletic