Историк Тимоти Снайдер так объясняет полякам, что украинцы, прославляя УПА, имеют в виду некую мифическую "третью фазу" истории армии. Мол, когда мы чтим повстанцев, как будто специально не говорим об антинемецком и антипольском фронтах УПА. Как будто выделяем только борьбу с Москвой. А это же неправда.

Далее текст на языке оригинала. Говоримо. Є маса книг, публікацій, меморіальних знаків тим діячам ОУН і УПА, які загинули від рук нацистів чи поляків.

Ніякої третьої фази діяльності УПА у нашому історичному наративі не існує. Тобто жодного "недогляду" чи "помилки" не існує. Розумію, чому професор так каже – він хоче вплинути на польську публіку – українці, говорячи про УПА чи Бандеру, не мають нічого антипольського на меті.

Це спрощення ніби нам на благо, але воно не робе. Ми пишемо і вшановуємо історію визвольного руху, в якому постріли в Пілсудського та Пєрацького, чин Лемика, атентати та експропріації, Волинь, Гурби та Старий Загорів, опір у Авшвіці, Березі Картузькій та Кенгірі – це все пазли однієї великої боротьби.

Припинення історичної війни з Польщею і бажане, і можливе. Але не через підпорядкування польським вимогам, а на визнанні суверенності національних пам'ятей. Ми не маємо права вета і бану на героїв польської історії. І не приймаємо подібних претензій від наших сусідів щодо наших героїв. Підрозділи сил оборони імені УПА, Коновальця, вулиці Шухевича, пам'ятники Бандері з'явились не через "провокацію", "нечутливість" (про це точно не польським наці говорити) чи "недогляд". Це частина політики пам’яті. І це лише початок.