Я не верю и никогда не верил, что в Московии возможна революция европейского типа: за свободу, за права, за вольности, за честь. Как было не раз у нас.

Далее текст на языке оригинала. Московський історичний досвід – це смута та кривавий кримінальний бунт, а також багата історія палацових переворотів.

Царів і генсеків душили шарфами, їм розбивали голови табакерками, їх розстрілювали у підвалах, їх лишали кілька діб конати у калюжі власних нечистот.

Коли сьогодні черговий зет-воєнкор чи ще вчора абсолютно лояльний Кремлю пропагандист останніми словами поносить Путіна – він висловлює загальну думку цього середовища. Середовища вчорашніх лоялістів.

Вони зневажають і ненавидять царя, вважають його винуватцем жалюгідного провалу, слабаком, дурнем і мудаком. І це почуття зневаги настільки сильне, що стає сильнішим за страх. Це важливий етап на шляху до табакерки.

Незадоволення, тихий ропот і навіть ненависть хоч всього насєлєнія, від зеків до олігархів – це ніщо. Загальна зневага і відчуття того, що цар слабак і дурень – це зовсім інше.

Це вже грунт для лютого 1917 року.

Але все ж не варто чекати швидкого падіння Путніа. І не варто сподіватися, що йому на зміну прийдуть "хорошиє русскіє". Скоріш за все прийдуть абсолютні відморозки з вайбом прігожинщини. До речі, як тут про цю саму прігожинщину не згадати, це пролог-фальшстарт того самого процесу, який ми бачимо зараз.

Але смута в Московії – це завжди наш шанс.

Смута буде.