В День достоинства представлю себя, как 12 лет назад, на трибуне Майдана. Что бы я сказал сейчас на этой трибуне?

А сказал бы следующее.

Далее текст на языке оригинала. В День гідності, як один із активних учасників минулих подій, маю сказати перед нами зараз стоїть задача захистити гідність українського солдата.

Українська армія була народжена з армії, котру створили запеклі вороги гідності. Та армія, попередниця нашої нинішньої, була задумана як інструмент придушення свободи і гідності. Причому в тому числі і як всередині самої себе. У тоталітарному режимі СРСР армія була одним із головних інструментів із закріпачення свідомості своїх громадян.

Отака негарна річ нам дісталася у спадок. І я зараз поставлю питання - за роки до початку російської війни проти нас, чи стала ця деградована радянська армія більш розумною, доброю, людяною, правовою, гідною?

Відповідь: однозначно ні. Цю армію тоталітарної країни захопили нові недуги, які лиш посилювали її старі темні сторони. Вона з тими роками ставала тупішою, злішою, корумпованою, негідною.

І ще одне питання хочу я поставити. Оці всі жахи корумпованої з деградованої пострадянської армії – Чи змогли ми взяти Реванш і виправити їх? Спромоглися ми це зробити під час першої, не масштабної стадії війни? Чи вдалося нам це зробити в умовах хаосу і нестачі ресурсів повномасштабної війни?

Безумовно, нам щось вдалося зробити. Але чесний погляд на стан солдата у нашій армії, на його правову захищеність і на його гідність не принесе нам радісних висновків.

Мені дуже боляче дивитися, що країна, котра так гідно боролася за свою гідність у попередні історичні моменти, з такою легкістю віддала у руки негідної системи своїх кращих синів. І не стоїть неперервно, горою за них, а толерує катастрофічну некомпетентність, байдужість та огидну корупцію.

Будемо чесні. Армія поки не стала територією гідності. "Воєнна доцільність" і фактична відсутність механізмів контролю та стримування – один із головних факторів, котрий спричиняє історично безпрецедентний рівень СЗЧ і дезертирства.

Але чи були б такі масштаби СЗЧ, якби гідний солдат, котрий сумлінно виконує свої завдання, відчував себе повністю захищеним і отримував належну честь і винагороду; і навпаки, боягуз, котрий зрадив товаришів, неуникно отримував би належне справедливе покарання, і також покарання отримував той, хто цю ситуацію допустив? У нас, на жаль, не вистачає ні того, ні іншого, про що легко можна переконатися по статистиці на сайті Офісу Генпрокурора.

Те, що я зараз кажу, це не питання до самої армії. Ці всі речі має забезпечувати вся державна машина. Весь державний механізм, усі ієрархії, по всіх галузях мають працювати на забезпечення гідності солдата, який зараз є нашим майбутнім. Ще раз: не США, не Європа, а український солдат зараз є нашим головним і єдиним майбутнім!

А якщо держава не забезпечує – має забезпечити весь народ.

Ми маємо всі стати на захист цього солдата. Бо в нього нині майже немає змоги себе захистити, бо такі реалії – і війни, і системи.

Благаю український народ об'єднатися навколо цієї ідеї і бути готовими тиснути на посадовців і політиків усіх рівнів. Захистіть тих, хто захищає вас. Без захисту гідності солдата ми не поборемо ті страшні цифри - втечі в СЗЧ, втрати на фронті, зайняті ворогом квадратні кілометри й рідні села.

З гідності все має починатися!