Название / автор: Белая ворона / Ю. Рыбчинский, Г. Татарченко Театр: Национальная оперетта Украины Режиссер: Максим Голенко К 80 летию поэта Юрия Рыбчинского Национальная оперетта Украины вернула в репертуар первую украинскую рок-оперу "Белая ворона". Музыкально-поэтическая биография Жанны д'Арк, основной конфликт которой в противостоянии свободы и лжи. Постановка Максима Голенко отличается визуальной оригинальностью и возвышенным духом, которым и заряжает зал.
Далее текст на языке оригинала Якщо ж мета — велична, як свобода, юрба завжди, завжди стає народом.
Ю. Рибчинський Жанна д'Арк, напевно, найбільш досліджена історична постать п’ятнадцятого сторіччя. Окрім фактів, що не викликають розбрату серед істориків, хроніками підкріплені навіть альтернативні версії життя Орлеанської Діви. Наприклад версія, що Жанна була не з заможних селян, а мала королівське походження, чи про порятунок національної героїні перед ешафотом, чи версія про отруєння екзотичним зіллям, через що серце Жанни залишилось неушкодженим вогнем. Раптова ж поява і зникнення у бібліотеці Ватикану протоколів допиту д’Арк перед аудієнцією з майбутнім королем ставить "Книгу Пуатьє" (за назвою міста, де допитували Жанну) на одну полицю з такими букіністичними легендами як оригінал "Велесової книги" чи золоті скрижалі Мормона… Та і на цю "альтернативу" в академічних істориків є документарні контраргументи.
Для французів життєпис Жанни д'Арк не менш відомий, ніж шлях Іісуса. Для них вміння Жанни знайти в натовпі переодягненого дофіна, майбутнього короля Карла VII чи зняття осади з майже приреченого Орлеану – таке саме диво, як прогулянки босоніж по водах Йордану чи воскресіння Лазаря; доказ того, що Франція під Богом!
Попри легкий жанр "рок-опери" підходити авторам до сценічної біографії канонізованої святої потрібно було зі всією повагою. Помітні в "Білій вороні" старання і композитора Геннадія Татарченка, і поета Юрія Рибчинського. Ніби автори відчували, що працюють над власним Magnum opus, головним творінням.
В "Білій вороні" музика Татарченка – той потік, що наповнює вітрила сюжету. Режисер Максим Голенко разом зі сценографом Володимиром Ковальчуком "підвішують" над сценою оркестрове вікно. Ідеально округле воно може символізувати небесні світила, а для глядача – це змога бачити, як створюється звукова магія. Це головний мотиватор персонажів: відчутно як ритми кидають їх то в бій, то в розпач. Так в художньому плані з героями спілкуються вищі сили.
Самі ж мелодії викликають лампове ностальжі. Геннадій Татарченко довгий час працював аранжувальником в Будинку звукозапису при Держтелерадіокомітеті України. Тому в "Білій вороні" не раз проскочать обриси радіозаставок з вісімдесятих. Ретро-лаунж з обов’язковою, але ненав’язливою партією металевих ударних та дзвінкою перкусією. В рок-оперу також увійшла й найвпізнаваніша робота Татарченко – "Віват, король! " Музика, що створює оркестр під керівництвом диригента Сергія Нестерчука, вже виправдовує час та гроші на похід до оперети.
Лібрето Рибчинського за фабулою відповідає хроніці Жоржа Шателена, сучасника Діви, першого біографа Карла VII. В "Білій вороні" згадані голоси святих, що ще підлітком чула Жанна; бургундці – французи-колабораціоністи – які спалили рідне село Домремі; аудієнція в Шеноні з майбутнім королем, який сам сумнівався в праві на престол; чудодійне визволення Орлеану; коронація Карла VII в Рейні; невдалий похід на Париж, що підірвав віру в богообраність Діви; зрада в Комп’єні; продаж англійцям та полум’я катувального багаття в Руані. Вочевидь, що поет займався не історичною реконструкцією: персонажі рок-опери більше схожі на наших сучасників, ніж на французів XV століття. Та історичним каноном пан Рибчинський не нехтував, і на містифікації криптоісториків не спокушався.
До речі, саме за "літературність" біографії д’Арк існують прихильники альтернативної теорії, що історія Орлеанської Діви – політичний проєкт "операція Пастушка", організований матір’ю Карла VII задля легалізації влади сина. Дійсно, життєпис Жанни д'Арк містить в собі всі чотири борхесівські сюжети. По-перше, це історія про осаду та оборону фортифікованих міст. По-друге, тут є декілька ліній про пошук: чи то меча Карла Великого за вказівками зверху, чи то справжнього короля Франції. По-третє, це – безперечно – історія про самопожертву бога. Навіть розуміючи, що наражає себе на небезпеку, сподіваючись лише на вищі сили, Жанна продовжує визвольний похід. Як Ахіллес, який - за Борхесом - знав, що не дочекається падіння стін Трої, так і Жанна відчувала, що не побачить визволення Батьківщини від англійців. Але без цих жертв не було б ні перемоги над троянцями, ні визволення Франції.
Рибчинський вибудовує рок-оперу за четвертим сюжетом – поверненням додому. "Біла ворона" створена за гоголівським рецептом: "від комічного до космічного – один свистючий приголосний". Історія розпочинається зі зваблення юної Жанни (з. а. України Тамара Ходакова) її нареченим Жульєном (з. а. України Олексій Кириллов). Оскільки Жанна чує голоси святих, то в них вона й просить дозвіл на дошлюбні пестощі. Тут Діва виглядає наївною, набожною селянкою. Та з часом все очевидніше стає відмінність Жанни від її оточення, її іншість (біловоронність) та близькість до духовного світу. Кожна наступна сцена – як сходинка нагору. Поки не зійде на багаття, а звідти – попелом у небо. Жанна – зброя вищих сил, а тому й повертається до рук Його.
У власному прочитанні "Білої ворони" режисер Максим Голенко робить ставку на візуальну складову. В його інтерпретації присутні масштабні, видовищні декорації Володимира Ковальчука, серед яких помітні також гігантські сходи та драбини – шлях нагору. Цікаве режисерське переосмислення персонажів. Так зримовано французький Орлеан та американський Новий Орлеан: і персоніфікована Сторічна війна (з. а. України Ася Середа-Голдун) та її подільник отримують личини з луїзіанського вудуїзму – Маман Бріджит та Барона Суботи. Строкаті костюми Олени Левченко перетворюють другорядних персонажів на героїв брейгелівських полотен, а в нарядах бургундців легко впізнати покидьків з "Механічного апельсина" Кубрика.
Але для того, щоб візуал грав на розкриття історії, глядач повинен або бути знайомим з наративом "Білої ворони", чи хоча б пам’ятати життєпис Жанни з підручника за 5-й клас. Ті самі дрібниці, про голоси святих у голові, про випробування Карла VII , який ховався серед придворних, про зрадницькі опущений міст в Комп’єні… На жаль, голенківська версія не розширює лібрето, не додає пояснень чи підказок для тих, хто не дуже сумлінно вивчав історію в школі. Скоріше перед нами оживлені відеокліпи до арій Рибчинського. Тут варто похвалити солістів Національної оперети – і спів у них чистий, і текст чути добре. Та історія передається лише через поезію, за якою потрібно пильно слідкувати, щоб порозумітись на невеселому карнавалі на сцені.
Лібрето "Білої ворони" іронічне. Рибчинський створював героїв близькими до нашої сучасності, щоб глядач як сильніше асоціював себе з ними. Лише Жанна – інакша, вибрана, свята. І цей ефект сепарації, відсторонення персонажів (та зали) від головної героїні в лібрето досягається поступово. Та там, де мені бачиться ще "комічне", Голенко вже переходить на "космічне". З першої сцени тут намагаються тримати епічно-вознесений градус атмосфери. Але через нав'язливу пафосність – в купі зі строкатістю костюмів та декорацій – часом здається, що перед нами не середньовічна Франція, а революція "за все хороше проти всього поганого" з дитячої прози Джанні Родарі.
За Рибчинським, основний конфлікт вистави – між свободою та брехнею. Чому саме таку дихотомію обрав автор, легко зрозуміти, якщо зважити, коли була створена рок-опера. Кінець вісімдесятих, період "гласності", коротичевській "Огонёк" публікує розслідування істориків про голодомор та сталінські репресії... Перша постановка в 1991 році очікувано стала хітом. Модний поет прицільно влучає в дух часу: українці звільняються від московітської пропагандистської брехні та отримують інформаційну свободу.
Переосмислення Голенком "Білої ворони" для Національної оперети вийшло у 2019 році. Пафосність боротьби свободи та брехні здається актуальною. Це ми, свободні українці, протистоїмо брехливим росіянам.
У 2025 році – коли дві основні поради з інфогігієни на монополізованому телебаченні звучать "Не дивіться вгору" та "Навіщо це транслювати в публічному полі? " – арія "Так жити нам не можна, люди" сприймається вже не так щиро. А неодноразові підспівування зали "Свобода! Свобода! " додають в атмосферу дійства щось не тільки від непосидючого ТЮГу Родарі, а й від патріотичних кінопоказів Ріфеншталь... "Закінчиться війна, закінчиться вистава. Мир, злагода – які п’янкі слова" – і ця рок-опера при незмінності постановки, певно, буде нести інші змісти та посмак. А зараз доречність повернення "Білої ворони" на сцену Національної оперети легко пояснюється круглою річницею Юрія Рибчинського, якому в цьому році виповнилося 80 років.
Зрозумілі десятихвилинні овації у фіналі. Глибокий твір геніальних Татарченка та Рибчинського в основі, бездоганне музичне оформлення, майстерні як гра, так і спів акторів, шикарні за видовищністю декорації й костюми, та й не забуваємо про перманентно екзальтовану атмосферу, що затягує. Важко не піддатись загальному настрою, який захоплює ніби сопілка гамельнського щуролова. Якщо є бажання сповнитись піднесеним героїчно-епосним настроєм – то ця версія рок-опери підійде для подібної підзарядки.