Когда в 2014 критическое большинство жителей Луганской и Донецкой областей радовались "русской весне" и "русскому миру" (напомню, что не все, а критическое большинство), то они вели себя очень странно, потому что всю ответственность, все обустройство жизни и даже гражданские обязанности они перекладывали на россию, пишет Елена Степова для "Информационного сопротивления".
Далее текст на языке оригинала. Оце "путин придёт – порядок наведет", "россия нам даст", "россия все отремонтирует", "все будет, как при Украине, но в рублях", "пожить по-русски", "пожить, как в москве", "путин возродит ссср" затьмарювали розум.
Мрії, солодкі мрії про чарівну паличку, золоту рибку, джина та фею, які все зроблять й дадуть наріду Донбасу. Кожен з проросійськи налаштованих громадян, звісно ж, мріяв про своє, щоб от тільки йому, тільки для нього, але кожен був впевнений, що путін та росія все йому дадуть й діють виключно для здійснення саме його мрій та задоволення саме його потреб.
Але ніхто зі будівельників руського миру на Донбасі жодного разу не згадав за суспільне, загальне, проблеми міста, району, області.
Усім було байдуже, аби своє отримати. Хоча ні, не дуже байдуже, просто була впевненість, що "золото-нафтова російська рибка" виконає усі бажання та просто буде утримувати "республіки", вкладаючи в їх благоустрій шалені кошти.
Як згадаю ці вологі мрії про "меленькую угольную швейцарію"… Якби не знищення українців, якби не катівні, якби не оця сліпа віра в російського царя та жага повернути нас усіх під серп та молот, можна було б посміятися з цієї недолугої та безглуздої поведінки інфантів. Але ця жага до самознищення критичної більшості інфантів занадто дорого коштувало для нас.
Рожеві мрії про те, що росія візьме на себе вирішення усіх питань, це абсолютно радянська позиція. В срср людина ні за що не відповідала, а лише підкорялася волі партії.
Але от зараз би на фоні того, як склалися події, як живе зараз ота сама критична більшість в ОРДЛО, так хочеться спитати: як це створити "народную республику" й стати залежним від росії, як це дивитися на те, як гине рідний край?
"Народна республіка" це влада народу, його участь в управління, відповідальність за рішення, це обов’язки та громадянська позиція. Те, що побудували інфанти Донбасу, це труп, який живе виключно на роботі апаратів штучного дихання, кровообігу. Й як тільки відключити цей апарат, труп стане трупом.
Підсумуємо, що ж набудували "народні" "республиканці", як живе "вільний Донбас" без України та що ж росія дала своїм вірним васалам.
В ОРДЛО критичний стан у медицині. Люди б’ються в чергах до лікарів, які приїздять в ОРДЛО з Калмикії, Бурятії, Красноярського краю. Лікарів не просто не вистачає, їх немає. З "республіки" втекли навіть ті, хто у 2014 підтримував створення "республік" та бігав на референдум. Зараз в ОРДЛО залишилися лише ті лікарі, дипломи яких або підробка з Ростовського ринку, де їх масово продавали в 90-ті, або до диплому не прикріплено розуму та знання. Смертність зростає шаленими темпами.
Найстрашніше, що така ситуація й з лікарями для дітей. В Луганську обласну дитячу поліклініку черги кілометрові, діти втрачають свідомість. Дитяча смертність в ОРДЛО теж висока. Немає навіть сенсу порівнювати смертність до 2014 року й сьогодення, це страшні факти. Дитяча смертність на Луганщині завжди була дуже низька, кожен випадок розслідувався, це було надзвичайною подією. Зараз в ОРДЛО висока смертність у пологових будинках, ураження дітей стафілококом зросла настільки, що вагітні їдуть подалі від ОРДЛО, щоб народити.
Про критичний стан з водою написано багато.
Й скільки б ми не писали, це нічого не змінить. Вода є частково у прикордонні Луганщини, бо тут більше свердловин.
Комунальний колапс неминучий, й це вже зрозуміло усім.
Купи сміття, річки каналізації, заіржавілі труби, палаючи сміттєзвалища, таргани, воші, пацюки – ось комунальні реалії ОРДЛО.
Ті міста, які були зруйновані при наступу росії, взагалі не мають шансу ні на опалення, ні на воду, ні на світло.
Більш того, росія ігнорує усі скарги з ОРДЛО. Лагодити чи відбудовувати щось тут не будуть. Слабкі гинуть, ті, хто має гроші, виїжджають.
Донбас гине. На усю окуповану територію Луганщини та Донеччини більш менш життя зі світлом, водою, опаленням існує лише у кількох містах – Луганськ, Донецьк, Свердловськ (Довжанськ), Ровеньки, Красний Луч (Хрустальний), Краснодон (Сорокине), але Донбас гине.
Знищені усі вугільні підприємства, вони стали не потрібні росії, бо вона знищила й усі свої.
"Золото-нафтова російська рибка" виявилася хворою й уразила й "старика", й "старуху", й їх "корито".
Зараз на росії вже відчувається дефіцит палива, неврожай ще заявить про себе, зима буде важкою для усіх. Й нас, й мешканців ОРДЛО, й росіян.
Окрім хвороб, безводдя, з дефіцитом палива та лікарів, з дефіцитом професіоналів у всіх сферах в ОРДЛО, які можна визначити, як тренди нового життя ОРДЛО, є ще кілька нюансів, які знищують триколорадних мрійників.
Мобілізація. Так, чоловіче населення ОРДЛО стали громадянами російської федерації та своєї "республіки", а це означає, що вони отримали права та обов’язки. Ну, росія така країна, де прав відродясь ні в кого окрім влади не було, а ось обов’язків населенню навалили повні штани.
Усі чоловіки в ОРДЛО мають прибути в військкомат по повістці, а хто цього не зробить – втратить права на керування авто та банківські послуги, може бути звільнений з роботи.
На вулицях ОРДЛО почалася бусифікація, тобто чоловіків забирають в невідомому напрямку просто з вулиці, роботи. Ця практика з’явилася в ОРДЛО у 2022 році після того, як росії для повномасштабного наступу знадобився людський ресурс ОРДЛО.
Знаєте, ось тут зроблю ремарку. Коли критична більшість мешканців Луганщини та Донеччини вирішили, що вони русскіє люди та хочуть жити в срср чи на росії, вони забули один важливий нюанс. Жити на росії, це завжди бути готовими вбивати, бо росія це завжди війна. Будь з ким, байдуже, аби вбивати.
Так ось, у 2014 році ми, проукраїнські мешканці, питали у проросійських, чи розуміють вони права та обов’язки громадянина, в тому числі військовий обов’язок. Мешканці ОРДЛО реготали – звісно, але ж росія буде воювати та знищувати Україну сама, для цього на росії велика та могутня армія, а мешканці ОРДЛО бачили себе лише людьми, які підуть слідом за армією росії грабувати Україну та Європу.
Я писала про це.
Нагадаю: "Зараз, як і в 2014-му році, в ОРДЛО звучить звична пісня "ми не цього хотіли – нас обдурили". Звучати вона почала лише після того, як до ОРДЛО почали надходити 200-ті з війни, до якої вони були не готові, вони думали, що українців вбиватиме виключно росія, а вони просто заїдуть у захоплені українські міста обирати собі шмотки у бутіках та квартири у Києві.
Усі соцмережі ОРДЛО були забризкані мріями про можливість розграбувати Київ, Львів, Івано-Франківськ, Чернігів, Тернопіль.
А ось про Маріуполь, Харків та Одесу там говорили у виборчій формі – "ну, це ж наші російські міста, ми їх грабувати не будемо, просто вб’ємо в них усіх свідомих нациків і всі там будуть жити наші люди".
Впевненість у тому, що це проросійські міста (як і в тому, що вся Донецька та Луганська області сплять і бачать "звільнення" від "хунти") їм малювали в картинках і ось "вирішали" з чиновників цих міст, і проросійські жителі, які постили лайки на сторінках різних "хнр", і якась, може, бути. І крапка! ".
В 2016 році в ОРДЛО почалися військові навчання для місцевих та постановка на військовий облік. Критична більшість радісно їхала на полігони вчитися стріляти в укров, ставала на військовий облік, але з впевненістю, що воювати вони не будуть, це просто "для галочки" й вбивати укрів будуть виключно росіяни.
Нагадаю: "З 2016-го року в ОРДЛО йдуть навчання резервістів. Порядки денний спливають у соцмережах. У соцгрупах дружини обговорюють плюси та мінуси військових зборів – скільки заплатять, як годують, чи дадуть на родину гуманітарку.
На військові збори в ОРДЛО забирають чоловіків і жінок-медпрацівників поза їхніми політичними поглядами. Та й багато хто із задоволенням йдуть на військові збори, тому що за добу нараховують 500 рублів, плюс зберігається зарплата. Так що подвійний кеш".
Про мобілізацію в ОРДЛО я писала регулярно. В першу чергу, щоб прозріли мешканці Донбасу та побачили себе у ролі 200-х, бо резервісти ОРДЛО все одно б пішли на війну. В другу, я хотіла показати тим, хто так відчайдушно горлав "там наши люди", що потенціал небезпеки від мешканців ОРДЛО зростає, хочуть вони того або ні, але їм доведеться взяти автомат й вбивати нас.
Це вже п’ята хвиля мобілізації в ОРДЛО. Й якщо перша була виключно з добровольців, друга вже з мобілізованих, але без "бусіфікації" та "людоловства", а ось третя, четверта та п’ята – це вже мобілізація в кайданках, бо вмирати за ілюзорне "счастье" в ілюзорному світі "республик", вмирати "за власть советов" ОРДЛичани вже не дуже хочуть.
Нагадаю, що в першу хвилю мобілізації в "армію" ОРДЛО пішло дуже багато жінок, мешканок окупованих росією частин Луганської та Донецької областей, я писала про це.
Зараз мешканців ОРДЛО мотивують йти на війну з Україною тим, що Україна заважає "республікам" розвиватися та бути щасливими, а ще не дають воду, світло, газ й… грабувати багаті квартири киян.
В ОРДЛО знизився й мобілізаційний вік. Ні, не по "закону", а просто залишилися або пенсіонери, або інваліди, або ті, хто вже воював. З немобілізованих це лише молодь.
Ось тут знову цікаво. Це молодь, яка в 2014 році стала заручниками рішення їх батьків, бо на початок війни їм було, ну десь років 8-10-14.
В 2015 році росія почала в ОРДЛО відкривати кадетські школи, коледжі. Ця ідея дуже сподобалася проросійським батькам й військові навчальні заклади були переповнені. Дітей віддавали – вчитайтесь в це слово, щоб зрозуміти, що на той час діти були заручниками – в військові кадетські школи, щоб зробити їх військовими: мінерами, саперами, танкістами, артилеристами.
Зараз саме цих дітей батьки ховають від бусифікації, бо ж "апять на вайну", вони так не хочуть, бо ж "это все устроила россия, пусть они и воюют". О, ну хоч про це заговорили. Дійсно усе це зробила росія. З ними, з нами усіма.
Що ж, війна навчає не тільки виживати, а й робить розумними й заставляє задавати собі питання.
На фоні трендів ОРДЛИНського життя – безробіття, беззарплаття, безводдя, безбензиння, засміченості та засратості – мобілізація вже виглядає гармонійно.
А як би не було "пожить по-русски", не було б з боку критичної більшості мешканців Донбасу підтримки російської авантюри у 2014 році, зараз усі ми б були живі, вдома, а Луганщина та Донеччина змагалися б за звання міста троянд.