путін їх любить (с) О. Степова Хліба та видовищ! Цей вислів придумав римський поет-сатирик Ювенал, описуючи інтереси та потреби критичної більшості римського народу. Хліб тоді був основним та доступним продуктом харчування бідняків. Існував навіть "хлібний закон", згідно якому усі мешканці Риму мали право на доступний хліб, який або роздавали безкоштовно, або продавали за дуже низькими цінами, для цього хліб випікали громадські пекарні, які мали дотації.
Видовища (циркові або театральні вистави, бої гладіаторів, страти) давали людям почуття щастя, спокою й навіть сили. Це у разі, коли люди споглядали за стратами, боями чи тортурами, бо ж вони відчували свою перевагу над жертвами.
Якщо ви згадаєте дорогу Христа до Голгофи, це місце де влада Риму здійснила страту Ісуса Христа, то згадаєте й той натовп, який стояв пообіч та реготав над тими, хто ніс свій хрест.
На страти приходили дивитися родинами, приводили дітей. Ці видовища обговорювали за столом, на роботі та на базарі, чекали на наступні, смакували подробиці.
Насолоджувалися ходою жертв до Голгофи не римляни, але опис цих подій вказує на той факт, що основні потреби критичної більшості усюди однакові.
Видовища люди люблять, навіть, коли голод й хліба не вистачає, видовища заповнюють пустоту буття й дають відчуття скорого полегшення. Й звісно, нужденні, коли дивилися на тих, хто вмирав під тортурами, відчували себе більш щасливими, бо ці тортури та смерть була не їх.
Знаєте, у випадку використання фрази "хліба та видовищ", як нагадування натовпу про його потреби, мені більше подобається російське слово – зрелищ.
Бо видовища, це якось гарно, урочисто. А зрелища, це щось гидке, як паноптикум, в якому зібрані страшні та потворні речі.
Чому сьогодні знову згадала ці речі, звісно ж торкнули новини з ОРДЛО. Хоча про те, як нарід реально зациклений на їжі та зреліщах, я пишу часто.
Як тільки згадую ці потреби, тригерить, бо перед очима є свіжий спогад, як нарід Донбасу сатанів від радощів, коли окупанти проводили в Донецьку парад полонених.
Зараз в ОРДЛО з хлібом поки що нормально.
Одразу після окупації в магазинах з’явився "социальный хлеб", така собі гливка мішанка, сформована у буханець, але люди були у захваті, бо цей хліб коштував дуже дешево. За хлібом з’явилися зреліща – обстріл будинків, зупинок, автобусів, після яких за лічені секунди на місце трагедії з’являлися російські ЗМІ.
Коли в ОРДЛО почалися проблеми з виплатою зарплат шахтарям, ліками, якістю життя, в ОРДЛО косяками полетіли російські поп-співаки, тобто зниження рівня соціального захисту звично та налагоджено маскували зреліщами.
Наразі ОРДЛО стоїть перед проблемою виживання, бо світла й води в ОРДЛО немає, а це означає не тільки вічно какати в пакетики й митися під дощем, а й згадувати опалювальний сезон, як велике чудо цивілізації.
Міста ОРДЛО страждають від сміття, річок каналізації, хвороб, безводдя, відсутності лікарів, світла, бензину… Проблем в ОРДЛО настільки багато, що люди згадують 90-ті, як нормальне життя.
Гнилі овочі в магазинах, відсутність якості послуг, відсутність професіональних лікарів, черги, блат, черги й не дуже смачна ковбаса в магазинах, з теплом лише ті міста, де є індивідуальне опалення.
Що ж, настав час для зреліщ. В ОРДЛО прибув десант з театральних акторів.
Звісно нарід у захваті. Ще б пак, прибули зірки російського театру. Нарід знову лікує – путін їх любить, піклується, он культуру в маси прислав.
Я спостерігаю за цим з легкою посмішкою.
Бо дивитися, як завзяті театрали ОРДЛинські йдуть до палацу культури імені леніна через купи сміття, переплигують річки з каналізації та копирсають ногою купи лайна, струшуючи його з шкірозамістного взуття фабрики большевічка реально смішно.
Дивлячись на ці зреліщні потуги, якими осипає нарід Донбасу росія, я можу сказати лише дві речі:
-зима для ОРДЛО буде надважка.
– якщо чуєте "театр, спорт, музика, цирк поза політикою" – стріляйте на звук.