Название / автор: Земля / Ольга Кобылянская Театр: Театр им. Леси Украинки Режиссер: Иван Урывский В одноактной интерпретации романа Ольги Кобылянской режиссер Иван Урывский проводит зрителя по сюжету быстрой тропой. Несмотря на все сокращения братоборческая история не потеряла глубины, а лишь приобрела сценической выразительности. "Земля" в Национальный академический театр им. Леси Украинки – тот случай, когда классика звучит как актуально, так и интересно для современной публики.

Далее текст на языке оригинала Жінка призначена чоловікові, як смерть, від Бога.

О. Кобилянська Коли в Мікеланджело Буонарроті спитали, як йому вдалося створити з брили витончену статуру молодого царя, він відповів: "Я відсік лише те зайве, що не було Давидом". В інсценівці режисера Івана Уривського з багатолінійного роману "Земля" - який сама Кобилянська охрестила "повістю" - залишилась лише центральна братоборча лінія та шість персонажів. Всіх інших героїв роману замінили дві відеокамери, що пильно приглядають за подіями. Така редукція пішла на користь висловлюванню. Глядачеві пропонують пройтись найкоротшим шляхом – не втрачаючи важливих деталей – по вже класичному, майже біблійному сюжету.

За задумом Ольги Кобилянської "Земля" створювалась як роман-енциклопедія Буковини. Літературна фіксація традицій та забобонів, урядового та майнового укладів, побуту та психології буковинців на зламі XIX та XX віків. Проникнення у свідомість майже кожного з мешканців села Димки – стояло надзадачею для письменниці. За цю старанність Кобилянську високо оцінив Іван Франко, шанувальницею якого була письменниця: "Роман "Земля", крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу".

Здебільшого із "мислення народу" Кобилянська описує туги та страждання. Навіть найліричніші зі сторінок роману окроплені сльозами персонажів. Наприклад, під час весілля письменниця фокусує увагу читача не на молодятах, а на персонажах, що з болем переживають урочистий вечір. Мати нареченої віддає дочку за нелюбого. А її кум Івоніка тужить через майбутню мобілізацію старшого сина.

Призов до війська головного героя Михайла (Андрій Коваленко) - подія, що запускає зміни у звичному житті села Димки. Через мобілізацію Михайла – хоч він про це і не здогадується – зривається шлюб за розрахунком, і в пари "першому хлопцю на селі" залишається лише дозріла – 21 рік – наймичка Анна (Марічка Хоменко). Батьки Івоніка (Анатолій Ященко) та Марічка (Олександра Єна), найбільші землевласники Димок, залишаються без головного помічника. А молодший Сава (Олександр Рудинський), який - до всіх бід - зустрічається зі своєю ж двоюрідною сестрою Рахіль (Марія Рудинська), опиняється без належного догляду брата.

При описі персонажів, щоб підкреслити їх нелегкий досвід, письменниця використовує вислів "лінія болю". Характерна складка навколо губ, що видає невеселе життя жінки. Те, що відбувається на сцені між героями, теж можна виразити косметологічним терміном — що означає зморшки між бровима під час роздумів - "трикутником печалі".

На одній з вершин цього трикутника знаходяться заможні, хоч і скупуваті Івоніка та Марійка Федорчуки. Їх вік на підході, а тому вони воліють якнайшвидше розподілити накоплене між синами. Та господарювання старшого Михайла відкладається через службу в армії. А молодший поки може похвалитися лише вдачею в стрільбі та тяганням за двоюрідною сестрою. Сподівання та болі "міцних господарників" вміло втілили народні артисти України Олександра Єна та Анатолій Ященко.

Все кращі риси зібрала в собі пара Михайла та Анни. Ці герої створені, щоб викликати на початку симпатію, а під кінець – гострий смуток від несправедливості долі. Зіткнення зі старшими Федорчуками виникають і тут: і через вимушену відлучку до війська Михайла, і через низький статус наймички Анни. Але головний конфлікт, звісно, з братом Савою. І навіть не через спроби наставити молодшого брата. А через сам факт, що Михайло - один з двох спадкоємців батьківської землі. Завдяки таланту та красі Андрія Коваленка та Марічки Хоменко зал відчуває закладену ще Кобилянською симпатію та смуток.

Пара Сава та Рахіль – найгостріший кут трикутника. І, безумовно, найцікавішій. Це пара трикстерів, чиї асоціальні дії хоч і не симпатизують публіці, але неодмінно викликають в неї емоцію. відвертають, але неодмінно викликають емоцію в публіки. Між Савою та Рахіль настільки багато тваринного магнетизму, що всі сексуальні епізоди вистави так чи інакше пов’язані з цим дуетом. Хімію, що виникає між Олександром Рудинським та Марією Рудинською, інакше ніж циганським зіллям не пояснити. А зіграні образи цілком описуються архаїчним забобоном, що "в рудих відсутня душа".

Попри зникнення вторинних ліній сюжету, основні репліки персонажів - на місцях. Мотивація героїв зрозуміла, їх трансформації проявлені. Це потребує від інтерпретатора глибокого занурення в текст. Але завдяки цій глибині актори отримують змогу для професійного саморозкриття, а глядач – зв’язну і за дією, і за емоцією історію.

Оскільки перед нами трагедія, то і сценографія тут переважно в чорному. Декорації Петра Богомазова доволі аскетичні й за матеріалом, й за колористикою. Без зайвої помпи – хоч і з великою кількістю жерсті - показана простота та функціональність життя Димок. Лише під час фінального акорду, коли зерновий дощ, як кара з небес, опускається на останнього героя, глядач згадує, що дія відбувається на основній сцені одного з найбільших театрів України.

Костюми Тетяни Овсійчук теж у темних тонах, схожі водночас і на траурні хламиди, і на робочі роби каторжан. В підтримці зі звуковими рішеннями від Алли Муравської та світловими – від Ігоря Головачова, візуальний аскетизм занурює в атмосферу близької катастрофи, що так нагадує долю перших синів Адама та Єви.

Для сучасної публіки в сюжеті Ольги Кобилянської й через сторіччя знайдуться паралелі з сьогоденням.

І примусова мобілізація, і розподіл батьківського майна, і заборонене кохання… Як і притаманно гарній історії - що стала класикою - кожен тут відшукує своє, близьке йому та найбільш болюче.

Сценічна інтерпретація "Землі" Іваном Уривським вийшла еталонною, як за підручником. Вміло перероблене для сцени першоджерело, харизматичний акторський склад, атмосферні декорації та художні рішення, а також широкий спектр транслюємих сенсів. Завдяки чому цю виставу можна порадити як поціновувачам літературної класики, так і шанувальникам якісного театру. Та і без моїх рекомендацій квитки на "Землю" Уривського викуплені на місяці наперед.