Война затягивается, и многие из нас – военные, волонтеры, гражданские – чувствуют постоянное истощение. Постоянная тревога за себя и близких, ужасные новости, многочасовая работа и недосып приводят к состоянию, которое психологи называют: эмоциональное выгорание. Это состояние эмоционального опустошения и истощения, когда человек теряет мотивацию и постоянно чувствует усталость. В условиях войны мы живем в перманентном стрессе: потому что одновременно возникает волнение за жизнь родных, собственную судьбу и постоянное осознание плохих новостей – все это чрезмерно перегружает нервную систему, вызывая хроническую эмоциональную усталость.
Далее текст на языке оригинала Всю цю ситуацію погіршує ще і те, що багато людей живе в постійному очікуванні: "ось зараз вже скінчиться ця клята війна, і тоді я повернуся до свого звичного життя". Та це очікування виявляється фатальною пасткою: фокусування на майбутній "точці завершення" психологічно виснажує. І поки всі ці очікування, нажаль не справдилися, зосередженість виключно на кінці війни відбирає у нас силу жити тут і зараз. Саме тому я раджу не тримати постійно в голові думку, що ось-ось все якимось магічним чином скінчиться, бо це дає нам тільки ілюзію скорого полегшення, але раз за разом веде до постійного розчарування і втоми. Я вважаю, що в такій ситуації навпаки, нам важливо прийняти реальність війни такою, як вона є. Та шукати ресурси саме в цей момент. Адже навіть під обстрілами, чи постійною тривогою у нашої психіки та тіла залишається шанс обрати, як саме реагувати на всі події навколо. Тут і приходять на допомогу ідеї Віктора Франкла – всесвітньовідомого австрійського психіатра, який пережив концтабір Аушвіц під час Другої світової війни. Франкл помітив, що серед людей які зазнають невимовних страждань є ті, хто зберігає силу духу, і ті, хто ламається психологічно. На його думку, ключова відмінність – у вмінні знаходити сенс навіть у найважчих обставинах. Франкл розробив Логотерапію – "лікування сенсом". Він вважав, що у кожного з нас є воля до пошуку та набуття сенсу – тобто прагнення знайти мету власного життя. Ця мотивація є найсильнішою рушійною силою людини. За Франклом, "сенс можна знайти за будь-яких обставин, навіть у суцільному стражданні". Люди, які в концтаборі змогли усвідомити "навіщо" вони живуть (наприклад, мріючи побачити кохану, дочекатися настання весни, або допомогти іншим), мали більше шансів вижити. Відсутність сенсу, навпаки, наповнює наш розум порожнечею – Франкл називав це "найголовнішим стресом" для людини.
На практиці це означає: навіть коли нам здається, що все навколо руйнується, ми можемо обирати своє власне ставлення до цього. Ми не контролюємо вибухи й агресію ворога, зате завжди контролюємо власний вибір – як ми відповімо на власний біль. Саме цей внутрішній вибір дозволяє зберегти гідність і надію, навіть коли зовнішніх варіантів лишається зовсім небагато. Логотерапія підкреслює, що наше життя має унікальний сенс для кожного. У нас є завдання – можливо, невидимі з першого погляду – які дає саме життя. Прийняти своє призначення і почати нести за нього відповідальність – означає відкрити для себе сенс власного існування. Як писав Франкл: "Той, хто усвідомив свою відповідальність, зрозумів сенс свого життя, від якого ніколи не відмовиться. І саме тому його ніщо не може зламати, та він знайде у собі сили витерпіти будь-які випробування". Іншими словами, усвідомлена відповідальність надає нам сил витримати навіть нестерпне. При цьому Франкл не ідеалізував страждання – він ніколи не бажав війни і не стверджував, що слід шукати біль навмисне. Але він показав: коли страждання вже є, з нього можна вичавити новий сенс, який стане твоєю опорою. Це не мазохізм, а найкращій спосіб зберегти себе. Можна сказати, що війна поставила перед нами питання: "Чому я це переживаю? І як жити далі? ". Та відповісти – або "за що", або "нащо". Наприклад, хтось на передовій обирає для себе постійну (щоденну) працю і допомогу побратимам тут і зараз. Хтось в тилу може віднайти сенс у житті заради близьких, бо потрібно бути сильним для них, чи у волонтерській праці, де головне – турбота про інших. До речі, в нас навіть і досі існує багато різних думок з приводу, чи варто під війни, та таких важких випробувань, відкрито показувати свій гарний настрій чи відзначати якісь свята? Скажу вам з особистого досвіду, що навіть на нулі наші хлопці святкують власні дні народження: купують і розносять торти, отримують щирі поздоровлення – і в цьому теж є велика внутрішня розрада. Бо ми лишаємося здатними мати гарний настрій, навіть попри такі важкі обставини. Ми таким чином, фактично, відкриваємо для себе додаткове джерело енергії, яке змітає відчуття будь-якого власного безсилля. Бо ми беремо на себе власну відповідальність за те світле майбутнє, яке обов’язково прийде, коли увесь цей морок скінчиться. І тому так важливо знаходити хоч малий сенс щодня: зрозуміти, "заради чого" ти йдеш уперед сьогодні, та що твоє життя насправді дуже потрібно комусь або чомусь. У цьому сенсі відповідальність – не тягар, а твій вільний вибір і джерело сили.
Прості правила допомогти собі у пошуках сенсу: Тож підсумовуючи сказане вище, лише підкреслю головне: війна – це дуже важкий час, але навіть серед руйнувань ми маємо свою свободу: свободу вибору та відповідальність за власне життя і прагнення до набуття сенсу. Навіть якщо сьогодні – темна ніч страху й болю, пам’ятайте, що ви можете спрямувати свій біль у напрямку власної праці над собою.
Можливо, вашій стійкості допоможе думка про близьких, про відбудову країни, яка постійно триває, чи просто віра в те, що після темряви, обов’язково прийде ранок. І завжди пам’ятайте – ви не самі. Дуже багато наших військових, волонтерів та мирних жителів відчувають подібне виснаження. Тож тримаймося разом, шукаємо підтримку, допомагаємо одне одному знаходити сенс у тому, що відбувається. І хоча війна приносить безліч страждань, саме ми можемо вирішити, яке значення вони матимуть у нашому житті. Бо воно у нас одне… і обов’язково далі буде, завдяки саме нашому бажанню.
Всім дякую за увагу!