Одиночество. Несправедливость. Сны и побратимы. Кричу по ночам. Война поделила. Военный говорит Далее текст на языке оригинала. Мучить спогад про побратима на позиціях. Триста. Я тягнув.

Я його підіймаю. А він впирається. І каже: "Не піду і все" Чує вибухи і боїться.

У мене в голові цей голос: не піду і все.

Дуже давить. Уривками сниться.

Я його оставляю і йду.

Все те, що раніше приносило задоволення — не приносить радості.

Мені нецікаво абсолютно Не сплю. 15-20 хвилин Постійно прокидаюсь.

Постійно 2 сна на повторі.

Пустота всередині. За хлопців.

Наче вмер, але чомусь не помер.

Іноді просто сльози течуть. Згадую. І течуть.

Яка подія найболючіша?

Хлопці зайшли на позицію. Стрілкові бої були.

Несправедливість. Командування каже іти вперед.

Побратим. Пробув на позиції 42 дні.

26 р*саків завалив.

13 дронів збит з автомату. і нічого.

Людина яка тирила соляру — дають золотого хреста.

А той, хто реально воював — нічого.

Ця несправедливість. Абсолютна несправедливість у всьому.

Світ зламався.

У мене постійно відчуття самотності.

Не бачу майбутнього. Не думаю про нього взагалі.

Хочеться купити мотоцикл і просто їхати вперед.

Постійно моніторю ситуацію. Очікую на небезпеку.

Сідаю всюди так, щоб контролювати периметр.

Бачу один і той самий сон.

Страшний. І він на повторі.

Скоро весь ютуб переслухаю.

Тоді є шанс, що я засну.

Мільйон думок.

Намагаюсь менше балакать з гражданскими.

Бо вони потім починають багато розказувать зайвого.

Війна поділила людей на хороших і поганих.

Ми нікому не потрібні.

Візьміть любу людину, яка лікується.

Ти коли з військовими — то хоча б на одній хвилі.

Не гражданські.

У мене вся родня — служить. Всі, хто є.

Брат пропав без вісти.

Рік просидів вдома.

Обіда на все.

Несправедливість роз?їдає зсередини.

Був в Києві.

Везли 200.

Кортеж везе.

Ніхто не став навіть.

Це така неповага.

Люди зажрались.

Тепер здоров?я не те.

Думаю, скільки ще протягну.

Злість бере сильна.

Невропатолог. Молода дівчина.

Подивилась на документи, на мене і каже: "у меня спина болит сильнее чем у тебя".

Я ледве стримався.

У меня уже картинка, як я душу ее.

Бо я не розумію, навіщо вона це каже. Я ж знаю, як спина болить.

Я сдерживаюсь как могу. Но в последнее время меня начинает рвать.

Жінка каже, що кричу вночі Руки трусяться Ноги трусяться Страх Тривога Боюсь і не знаю, що відбуваться.

Не можу зосередитись. Налякався.

Коли обстрілювали Згадую крики. Лужі крові. Бачу картинки.

Тільки з дружиною спілкуюсь. Але зараз виникли непорозуміння.

Попросила, щоб я пішов до сестри пожити. Бо вона мене не впізнає.

Переживаю тепер.

Дзвоню, прошу, щоб повернувся.

Каже мені: "Роби шось". Не знаю, що робити, як бути:

Може пройде.

Щоб поїхати сюди в лікарню — треба піти було на позицію. Це була умова командування.

Поговорив з вами. Трохи легше стало.

Бо коли тримаєш в собі — це ніби консервуєш все.

Мене дуже заспокоює — коли спілкуюсь з дружиною.

Це дуже підтримує.

І з дітьми.

Старшій 30, меншій 28.

Я вже по очам бачу військового.

Глянув — і розумію, що чувак був в звездорезе.

Люблю одягати окуляри. Бо і мене одразу викупають.

Були от нещодавно по гражданке, купляли одяг. Хлопець підійшов і каже: "Братан ти откуда. Заметно, шо був в інтересних місцях.

"

Думки військових – це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові.

Моя мета – щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки. Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.

Якщо хочете підтримати роботу для хлопців – закупку ліків, книг, необхідного – постійна банка в другому коментарі.