Руководитель российской делегации на переговорах в Стамбуле Владимир Мединский (он же "в девичестве" – Владимир Мединский, уроженец Смелы) задал-таки работу украинским аналитикам. Ведь не забыл напомнить, что он профессиональный историк, и вытащил из кармана серьезный исторический аргумент: "Мы не хотим войны, но мы готовы воевать год, два, три – сколько бы времени на это не понадобилось. Мы воевали со Швецией 21 год. Как долго вы готовы воевать? ".
Далее текст на языке оригинала. Що ж, на перший погляд, аргумент вельми серйозний. Справді, 21 рік – не хвіст собачий. Але… Хто такі ці "ми"? Під час війни зі Швецією, про яку вів мову Медінскій, тобто Північної війни, ніякою Росії на мапі світу не було. Натомість там фігурувала Московія, Московське царство. І грошова одиниця його – один із найважливіших символів державності – звалася московський (а не російський) рубль. Це перше. А друге – Московія мала неабияких союзників, серед яких – Річ Посполита, Саксонія, Велика Британія, Дансько-Норвезька унія, Пруссія. Деякі союзники часом перебігали з одного боку на інший (як-от британці та поляки), але загалом підтримка Московщини була стабільніша та потужніша, ніж підтримка Карла ХІІ, шведського короля, воєнного генія та політичного авантюриста. Тобто і під цим оглядом із "ми" щось не так. По-третє, загарбані на тій війні Петром І землі не були питомо шведськими, вони мали населення, етнічно дистанційоване як від шведів, так і московітів. Війна з обох боків точилася за іноетнічні території, власне, за території, які можна колонізувати, обидві сторони були загарбниками, а це, погодьтеся, зовсім інший політичний вимір подій, аніж той, що наявний нині.
Хоча, з іншого боку, існувала і схожість, часом надзвичайно показова, між стилістикою війни Московщини у перші декади XVIII та стилістикою війни Росії перших декад ХХІ століття. Але про це дещо пізніше.
Почати ж варто з реальної ціни перемоги Московії у Північній війні. Адже Медінскій усе ж фаховий історик, який повинен знати цю ціну не на рівні вузівського підручника з історії чи російськомовної Вікіпедії. Відтак подивимося, чим лякають українців, якою московською звитягою. Чи, можливо, подвійний доктор – історичних і політичних наук, – активний плагіатор і міфотворець, кавалер багатьох нагород, у тому числі медалі "Почесний панфіловець" (є в РФ і така! ) нічогісінько не знає про те, якою була ціна "великої перемоги" й імператорства Петра І?
А от нам знати це не зайве – хоча б для того, щоби не лякатися.
Найперше – про людські втрати московітів у Північній війні. Вікіпедія дає 30 тисяч убитих у боях і 120 тисяч загальних утрат. Але російська Вікіпедія, як нерідко з нею трапляється, публікує неправду. Адже рекрутські набори за перше воєнне десятиліття "викачали" з 14-мільйонного населення Московії близько 300 тисяч новобранців, і при цьому у 1701 році регулярна армія становила 40 тисяч багнетів і шабель, а у 1708 році – 113 тисяч. А мало би бути значно більше. Куди поділися набрані рекрути? Є статистика по 1718 року: 20 тисяч московських вояків перебувало, як тоді казали, "в бегах". І ще кілька цифр. З 1711 по 1721 року "забрили" щонайменше 180 тисяч московітів. А регулярна армія на той час становила близько 200 тисяч багнетів і шабель. Знову щось не дуже сходиться… Хоча, крім дезертирів, були ще інваліди, – але останніх виписували з армії, та все одно змушували служити до скону у різних допоміжних формуваннях. І за ті ж перші 10 років війни податне населення, тобто селяни та більша частина міщан ("чорні градські люди") Московського царства зменшилося на 20%. Далеко не всі вони померли чи були мобілізовані – просто всі, хто міг, тікали світ за очі або приставали до "воровських компаній". А податки, зрозуміла річ, виросли в кілька разів, бо війна; податки росли – податне населення тікало – податки знову росли, бо потрібні були ще більші гроші на війні – і так безупинно.
А відібрані у населення гроші вкладалися нерідко в ідіотичні проєкти. Скажімо, у флот. Кораблі за Петра І будувалися з порушенням технології, зі щойно зрубаного сирого дерева, а тому зогнивали за п’ять років, тоді як британські вітрильники могли служити і сто років, і більше. Що стосується матросів, то петровський адмірал Паддон у 1717 році доповідав, що через "дурне продовольство" лише за місяць утратив 222 новобранці з 500, а інші, найшвидше, "помруть з голоду чи із-за відсутності одягу". Як бачимо, формула "мы за ценой не постоим" була винайдена зовсім не у сталінські часи, а значно раніше, на засновках Росії, за Петра І, а Путін наразі прагне бути новітнім "Петром Великим" і побудувати новітню самодержавну імперію, Третій Рим 2.0, на що прозоро натякнув Медінскій… Але Північна війна включає ще один сюжет, власне, ще одну авантюру Петра І – т. зв. Прутський похід. Московська армія спробувала було вдертися на Балкани, що більшою частиною перебували під владою Османської імперії, та приєднати до себе тамтешні населені християнами землі. А разом із тим – полонити короля Карла ХІІ та гетьмана Пилипа Орлика, які після поразки під Полтавою мали свій табір поблизу Бендер. Але похід закінчився невдачею. Османські та кримські війська під проводом візира Балтаджи Мехмед-паші та хана Девлет II Ґерая розгромили й оточили армію Петра І. У цій ситуації підкуплений московітами османський візир підписав мирну угоду, за якою армія Петра І і союзні їй молдовани Димитра Кантемира могли безперешкодно повернутися на територію Московії, а за це остання ліквідовувала всі свої фортеці на Азовському морі, повертала Азов і зобов’язувалася не втручатися у справи Речі Посполитої. А ще Московія втрачала право мати флот в Азовському та Чорному морях, а всі наявні кораблі мали бути спалені. Девлет II Ґерай звинуватив візира у зраді та зажадав від султана покарати того на горло. Султан стратив візира, якому не допомогли московські гроші, і його голова була послана хану. Та було пізно. Як бачимо, якби османський візир мав такі ж уявлення про честь і чесність, як кримський хан, Північна війна була би московітами програна, бо нікому було б їх очолити, а Російська імперія якби й з’явилася, то значно пізніше.
Утім, втрати московської армії були серйозними. Загинуло 27.285 вояків, із них лише 4.800 у бойових діях, інші від хвороб, спраги та голоду. А разом із тим були поховані всі здобутки Петра І в сенсі виходу Московії до Чорноморського басейну, за що заплатили життям десятки тисяч вояків… Як на мене, сюжет це викликає вельми актуальні алюзії, чи не так?
І нарешті. про прямий перегук із сучасністю. Австрійський дипломат Корба писав, що московська армія, крім гвардійських полків, була "збродом найгірших солдатів, набраних із найбіднішої черні". Брауншвейгський посол Вебер був лаконічнішим – мовляв, у війську Петра І зібрався "найгірший народ". І при цьому постійний голод і хвороби внаслідок невлаштованості солдатського життя навіть поза воєнними операціями робили цей "народ" іще гіршим. За словами російського історика Ключевського, армія Петра І стала "морильнею". Тож не дивно, що іще в ті часи нерідко практикувалися "м’ясні штурми", грабунки мирного населення, масове ґвалтування жінок і дівчат у захоплених містах – і так далі. А чого ще чекати від армії. де людей перетворювали… ні. не на тварин. а на голодних і злих тварюк? Ситуацію не рятували ті три гвардійські полки, які хоча б чимось нагадували нормальне військо (традиція. яка, схоже, щезла в сучасній Росії, на відміну від інших).
А загалом перетворення Московії на Росію, більшу частину часу якого зайняла Північна війна, коштувало цій країні приблизно чверті населення. Можливо, Медінскій справді вважає, що ціна, яку Москва заплатила за перемогу у тій війні, нормальна. А сьогодні він лякає тим, що, мовляв, ми ("кремлівські чекісти" та наближені до них особи) готові покласти десятки мільйонів росіян і вщент зруйнувати економіку, аби лише домогтися свого. Може бути і таке.
Але хіба це привід лякатися як українцям, так і всьому світу? За цих обставин важливо не повторити помилки минулого і зробити так, щоби всі козирі з рук "бункерних щурів" виявилися вибитими. Ба більше: таких щурів слід елімінувати з людського біоценозу.
Але поки що лаври "миротворця" Мехмед-паші (й отримані ним гроші за мир на користь Москви), схоже, не дають декому спокою. І знов-таки, не варто панікувати, слід лише подбати, щоб персонажі такого ґатунку якомога раніше втратили можливість робити свою чорну справу.