На інтерв'ю Владислав Прокопчук прийшов відразу після завершення заняття з інженерної підготовки. Потрібно було небагато часу, щоб зрозуміти кмітливість хлопця. Слідкуючи за деякими відповідями Владислава відразу й не скажеш, що йому тільки 17 років і він не був дотичний до військової служби.
Окрім, звісно, його спостережень за діяльністю батька, який 26 років віддав службі в окремій десантно-штурмовій бригаді міста Житомира та протягом трьох років проходив службу в зоні проведення ООС. А також матері, яка працює у військовому шпиталі.
Що буде здобувати вищу військову освіту юнак знав ще під час навчання в юридичному коледжі. Багато його друзів та знайомих ще й досі дивуються такому вибору. Тоді як майбутній курсант Київського факультету Академії, який опановуватиме спеціальність Державна безпека, надзвичайно радіє, що успішно подолав всі вступні випробування і має можливість проходити первинну військову підготовку в навчальному центрі.
«З дитинства я бачив реальне життя військових, розумів, що це дуже складна професія. Оскільки моя мама працює у військовому шпиталі, коли приходив до неї на роботу, стикався з військовослужбовцями, неодноразово розмовляв з ними, тож знав, які проблеми є в українській армії, - розповів Владислав. - Знаєте, у військову сферу не можна прийти лише заради інтересу. Тут потрібно наполегливо працювати, а також із мрією та вогнем в очах йти до своєї мети», - розповідає Владислав Прокопчук На Академію Нацгвардії Владислав Прокопчук звернув увагу, коли шукав військові вузи. Коли детальніше ознайомився з інформацією на сайті та умовами вступу, остаточно зрозумів, що це його майбутнє.
«Мені сподобалося, що в Національній гвардії України я матиму можливість не просто працювати з документами та одноманітними завданнями, але ще й виконуватиму низку обов'язків, адже за структурою стоїть виконання 20-ти функцій, - зазначив майбутній гвардієць. – Більше того, Національна гвардія – досить молоде формування, яке тяжіє до стандартів НАТО, а це пряма вказівка на відкриття низки перспектив для розвитку військовослужбовців».
Коли наша розмова переходить до теми нового розпорядку дня, відразу помітно, що Владиславу є що сказати. Зрозуміло, що призвичаїтися до змін, які передбачають підйом о 6-ій ранку, ранковий збір за 2 хвилини, зарядку, харчування та заняття за розкладом, а відбій о 22-ій годині не так вже й легко. Але Владислав не втрачає оптимізму і всюди намагається шукати позитив. А ще, хлопець відмічає, що всі, в незалежності від того прийшли після школи чи строкової служби, перебувають у начальному центрі на рівних умовах. А якщо щось не встигаєш чи не виходить, тобі обов'язково роз'яснять та допоможуть. Звернутися можна як до командира відділення, головних сержантів взводів, так і курсового офіцера.
«За час навчання ти обов'язково повинен поставити собі ціль, наприклад, сьогодні я зберуся за 2 хвилини. Чим швидше зроблю те, що від мене вимагають, матиму більше часу, скажімо, зателефонувати рідним чи дівчині. Також ти повинен визначити межі та відділяти цивільне життя від військового. Потрібно зрозуміти, що дитинство закінчилося і ти вже доросла людина, яка відповідає за свої дії, тож твоя репутація і результат залежить тільки від тебе та твоїх вчинків. Не потрібно також забувати про допомогу побратимам, у складних умовах вона як ніколи необхідна, - переконаний хлопець. - Взагалі, важливо пишатися тим, що маєш можливість стояти на плацу, носити форму, співати державний гімн. Це повинно тебе надихати зсередини та запалювати душу. Тоді й відчуття смутку за домом будуть менш відчутні, ти зможеш подолати будь-які випробування, а потім згадувати з усмішкою увесь період КМБ».
Кожен ранок, коли відбувається шикування на плацу, Владислав Прокопчук уявляє в своїх думках мить військової присяги, цієї фінальної, але надзвичайно важливої точки, яка остаточно відділяє пересічного громадянина від військовослужбовця.
«Я просто уявляю як стою на плацу, а на мене дивляться мої батьки та дівчина. Вони відчувають гордість за мене, а це дуже мотивує. Якщо в тебе є ціль, треба дійти до кінця та перетерпіти можливі невдачі. Відчуваю, все, що сьогодні відбувається в моєму житті - це поштовх, який відіграє ключову роль на початку військового шляху. Це мрія, яка варта того, щоб за неї боротися».