Ми не знаємо, як поведе себе Москва, якщо її ставленики почнуть втрачати владу по-справжньому. Не тільки російські, але й українські коментатори намагаються переконати в неподібності українських подій 2013-2014 років і протестів у Вірменії. Паралелей не бачить навіть прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков. А його колега з російського МЗС Марія Захарова навіть привітала вірменський народ з відставкою авторитарного правителя. І ці привітання переконують українських спостерігачів, що в Єревані ніякого Майдану немає. Інакше з чого б це Москва стала вітати вірмен? Ну, почнемо з того, що перемога на президентських виборах в США Дональда Трампа - справжнього могильника російської економіки і нормального життя олігархів - теж викликав в Москві непідробну радість. Поки ми не зрозуміємо, що при владі в сусідній країні класичні ідіоти, ми не навчимося прогнозувати їх дії і давати оцінки їх словами. Вірменія залежна від Росії куди більше, ніж Україна. Відставка Саргсяна аж ніяк не означає краху цієї залежності - тим більше, що на своїх позиціях залишається все керівництво країни, при владі - Республіканська партія, ця вірменська "Єдина Росія". Ми не знаємо, як поведе себе Москва, якщо її ставленики почнуть втрачати владу по-справжньому. І - найголовніше - ми не знаємо, як поведуть себе вірменські правоохоронці. У Москві вказують на мирний характер вірменських протестів - і вже цим протиставляють те, що відбувається в Єревані, українському Майдану. Але і Майдан був мирним протестом до застосування сили "Беркутом". Він переріс у силове протистояння тільки після спроб розігнати протест. А ось вірменський протест 2008 року зовсім не був мирним - його розігнали, загинули люди, лідер протесту Нікола Пашинян (той самий) опинився у в'язниці. Зате мирним був український Майдан 2004 року. І його цілком можна порівняти з подіями на вулицях Єревана сьогодні - поки на цих вулицях не пролилася кров. Тому що те, що ми спостерігаємо сьогодні - це лише перша фаза Майдану. Це ситуація, коли правляча група ще не відчуває справжньої загрози своєї влади і грошей. А люди все ще розраховують відтіснити цю групу від влади за допомогою мирного протесту. Цілком можливо, що вірменської влади вдасться "перечекати" протест - це те, що на першому етапі українського Майдану збирався зробити Янукович. Цілком можливо, що вірменської влади вдасться розігнати протест силою - тоді російські керівники і їх спікери вже не будуть вітати людей на вулицях. І цілком можливо, що вірменської влади доведеться піти і поступитися владою опозиції. Що плани, які її представники сьогодні обговорюють в Москві, зваляться. Тоді в Вірменії відбудеться те, що відбулося в Україні після Майдану - почнеться війна. Для України слабким місцем був Крим і Донбас. Слабке місце Вірменії - Карабах. Спроба вирішити карабахську проблему силою буде зроблена буквально на наступний день після краху нинішньої вірменської влади. А в Москві будуть лише знизувати плечима і закликати Вірменію і Азербайджан до переговорів. Це, до речі, те, про що зараз говорять прихильники влади і те, чого не хоче чути і розуміти вулиця. Але прихильники влади мають рацію: революція завжди призводить до дезорганізації державної машини і цим завжди користується ворог. Прихильники українського Майдану навіть і уявити собі не могли реакції Росії на їх перемогу. Прогнози про те, що після Олімпіади в Сочі Путін "займеться" Україна просто не сприймалися всерйоз. Прихильники протестів в Єревані не вірять в нову велику війну. До того ж і там, і там більшість учасників протестів - молоді люди, які звикли до світу, а не до війни. З іншого боку, завжди є питання, на яке повинен відповісти собі кожен учасник протесту: чи варто Париж меси? Чи має сенс територіальна цілісність України - коли платою за це є диктатура, безвихідь, життя в колонії Росії?
Чи має сенс збереження Вірменією контролю над Карабахом і прикордонними азербайджанськими районами - коли платою за це є диктатура, безвихідь, життя в колонії Росії? Але ж Україна до 2014 року була звичайною російською колонією. І Вірменія сьогодні - просто російська колонія. Колонія, жителі якої борються за свою свободу. Вони тільки думають, що борються зі своєю владою. Але насправді вони борються з російськими намісниками цієї влади. Вони борються з Путіним. А така боротьба в разі свого успіху ніколи не буває просто вуличним фестивалем. оригінал.