Фотохудожниця Дар'я Бедерничек із Закарпаття втілила фотопроект, у якому жінки-вимушені переселенки постали в образах епохи Ренесансу. Як зазначає сама автор проекту, жінки є втіленням міфічного Фенікса, повідомляє Укрінформ..
«Тому й ідея була працювати саме з образами доби Відродження. Ці жінки відродилися або роблять це прямо зараз. І своїм прикладом дають шанс на відродження всім нам в Україні», – заявила вона.
[see_also ids\u003d"
Проект «Розкажи», результатом якого стала фотовиставка з портретами жінок, відбувся у рамках арт-резиденції «Аура міста». Цю резиденцію за грантовим проектом, що впроваджується за дорученням уряду Німеччини, у Сваляві цього року розпочали жінки зі Старобільська.. через війну вони опинились у закарпатському містечку і тепер запрошують сюди художників, щоб відрефлексувати, спробувати пережити разом усе те, з чим кожній довелося зіткнутися наодинці з початку російського вторгнення..
Фотохудожниця зізнається, що стиль епохи Відродження був очевидним, бо у всіх нас забрали землю з-під ніг і нам важко. Але точкою опори може бути надія на відродження, те, що після перемоги Україна відродиться як фенікс.
За словами Бедерничек, під час зйомки одна з її героїнь отримала повідомлення про те, що до її будинку "
«Вона мені це розповіла – і ми зробили кадр. Жінка, яка втратила все. І вона йде на арт-зйомку. Потім на акторський тренінг. Тобто вона щосили намагається це все пережити. Вона просто суперменка! Це вже про Перемогу», – розповіла фотохудожниця.
Героїні проекту поділилися тим, що в них забрала війна.
Волонтер, державна службовець із Старобільська, розповідає, що її найбільший біль — це розлука з батьками, мучить невідомість щодо них. Війна забрала у неї почуття будинку, життя, в якому було комфортно. Але водночас навчила цінувати те, що має, бо раніше це сприймалося як даність.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Єлизавета з Балаклії готувалася стати мамою. Війна забрала у неї спокій та почуття безпеки. І мрії, пов'язані з домашнім затишком, бо хотілося народити дитину в рідному місті та гуляти з нею у тамтешньому парку.
Ще вночі 23 лютого вони з чоловіком везли з Харкова все необхідне для того, щоб облаштувати дитячу, вивантажували покупки... А за два тижні їхали з друзями у напрямку Дніпра, потім на Буковину, потім на Закарпаття... А рідне місто було окуповане. Дочка народилася вже у Мукачеві.
Юлія з Кадіївки каже, що в неї війна відібрала здатність бачити перспективи. А ще – можливість бачити маму. Дитячі спогади у дочки, дитинство у сина; життя, здоров'я та свободу у друзів. І те, про що навіть не скажеш уголос.