Акторська гримерка, в якій два персонажа ведуть бесіду, стандартний для неї фон: Ми-ми-ми, бик тупогуб, тупогубенькій бичок. актори готуються до виходу на сцену. Вже з перших хвилин здається, що можна показувати майже дві години? Але немає, весь час, відведений трагедії з антрактом "Омлет" (в такому жанрі створена постановка), актори тримають глядачів у напрузі. Все було б просто і буденно, якби не спектакль "Гамлет", відгомоном доноситься зі сцени. Театр в театрі, де неабиякі пристрасті киплять не тільки на підмостках, а й в душах акторів. Образа, ревнощі, страждання і. любов до театру, що не дає залишити професію і піти іншим життєвим шляхом. У виставі всього два головні герої - актори Геннадій і Аркадій, вони ж Гільденстерн і Розенкранц (Артем Камінський і Сергій Данилевич). Перший навіть до ролі на кілька хвилин ретельно готується, говорить про те, що маленьких ролей не буває і будь-які ролі треба грати з усім майстерністю. Другий вважає себе недооціненим, готується все кинути і піти на телебачення. Ці два несхожих один на одного персонажа 15 років уживаються в одній гримерці. В очікуванні своїх сцен у виставі вони ведуть діалог, встигаючи від виходу до виходу на сцену обговорити і особисте життя, і ситуацію в країні, і тісний театральний світ. Експериментальна сцена Театру армії - простір для авангардних режисерських постановок, впровадження нових форм спілкування з глядачем. Тут можливі найнесподіваніші повороти і режисерські рішення. Ось і режисер-постановник Олександр Віслов додає спектаклю життя, змусивши акторів смажити і є прямо на підмостках фірмовий омлет (чи немає тут співзвуччя з виставою "Гамлетом", фоном доноситься з динаміка) від Гильденстерна. Шкварчить на сковороді олію, тече по пальцях помідорний сік, хвацько б'ється яєчна шкаралупа. А розмова не зупиняється, неспішно тече, переходячи від взаємних образ "Ти мені сцену зарубав" до сучасного мистецтва "Я тут" Гамлета "з Камбербетч подивився". Кожна репліка персонажів змушує задуматися про життя, як би банально це не звучало. Тут все про сьогоднішні реалії: і про Театр націй, і про Серебренникова, і про Богомолова. Від театру актори переходять до більш життєвим речам - обважуванням в магазині, плитці і оленярів. Аркадій ополчився на весь світ, навколо нього один негатив, і він не хоче викладатися на всі сто відсотків, адже все одно його ніхто не оцінить. Геннадій, навпаки, вважає, що якщо халтурить одна людина, то і все навколо будуть робити свою роботу упівсили. І якщо прийде в театр продавець, плиточник або вчителька, і побачать, як актор погано уживається в роль, то і вони будуть халтурити, виконуючи свою роботу. І ніколи тоді країні не побачити просвіту. Гра Артема Камінського та Сергія Данилевича просто бездоганна, характери їх героїв витримані від першого слова до останнього. Їм вдається перенести глядача в реальний закулісся.

Те, що зазвичай нам представляється як чудо - народження вистави, для акторів - рутина. Та й колиска мистецтва - театральна гримерка - перетворилася для них в гробницю їх талантів. Геннадій і Аркадій при всій несхожості характерів відмінно передають реалії театрального світу. Всі мрії про головних ролях після закінчення вузу поступово перетворилися на буденність. Кожен день очікують вони ролі Гамлета, але проходять тижні, місяці і роки, а нічого не змінюється, навколо ті ж стіни гримерки, і вони як і раніше грають Гильденстерна і Розенкранц.