Приведу один из важнейших фрагментов президентского обращения в честь Дня Независимости.

Далее текст на языке оригинала. Він, зокрема, звернувся й до КНР:

"Китай більше не має мовчати. Коли хтось наряджається в костюм моряка й пілотку та, погано вимовляючи деякі слова, каже про ядерний удар, Китай має реагувати, має охолоджувати пил.

Китай має доводити свою амбіцію бути одним зі світових лідерів, і не лише економічно й технологічно, а цивілізаційно – даючи зрозуміти, що жодні диктатори не мають загрожувати планеті своїми старими боєголовками" – повністю підтримую такий підхід.

М’яко й по-дружньому час від часу (але регулярно! ! ! ) трошечки нацьковувати (інтелігентно кажучи – піддрочувати) шановну КНР саме в цьому напрямку це не тільки одне з найголовніших геополітичних завдань України, але й те, що може виявитися вирішальним фактором її виживання.

КНР своїм китайським розумом має нарешті збагнути:

Україна як частина завжди нейтральної до Китаю Європи – значно для нього вигідніше й корисніше за підкорену Мордором, який є його одвічним і підступним стратегічним ворогом без мізків і кордонів.

Недарма навіть Лукашенко, якого довге співіснування з Путіним зробило вже більшою мірою "китайцем", ніж самі китайці (як, між іншим, і по-азійські розумного Токаєва), несподівано в зв’язку з Днем Незалежності України сенсаційно заявив, що:

"історичні долі білоруського та українського народів тісно переплетені.

Наші нації пов'язують вікові традиції, пам'ять про спільні перемоги та важкі випробування.

Незважаючи на геополітичні потрясіння, майбутні покоління білорусів та українців збережуть вікові дружні та родинні зв'язки, а Мінськ і Київ відновлять взаємовигідну співпрацю на засадах довіри, поваги та рівноправності.

Гостинна Білорусь завжди відкрита для кожного українця, який приїжджає з добрими намірами".

Лукашенко побажав українцям "здоров'я та процвітання", а Україні – "миру та щастя".

Китайці, вам має бути соромно: поки ваша позиція "зрозуміла, чітка й послідовна", вас уже перебілорусив той, в кого досвід на чолі держави більше навіть за пуйловий, а не тільки ніж досвід Сі Цзіньпіна, який він теж уже встиг вивчити.

Тож китайцям є з кого брати приклад:

"Лукашенко вчився в Сі – тепер В НЬОГО вчиться всі! "

Але, якщо Лукашенко вчить китайців своїм прикладом, Україна має тиснути на їх самоповагу й здатність до стратегічного бачення.

Бо нам вкрай потрібен не Китай-напівворог, а Китай-союзник.

Білорусь, до речі, – аналогічно.