Так случилось, что недавно бусифицировали двух хорошо мне знакомых людей. Держите немного инсайдов. У первого есть несовершеннолетний ребенок и тяжело больная жена. В прошлом году женщине не продлили срок действия инвалидности. Почему так произошло – я не знаю. Возможно, врачи-вредители что-то намутили, а возможно, просто они сами про*бали и не собрали необходимые справки.
Далее текст на языке оригинала. Цей чоловік звернувся до мене і попросив поради. Я звернувся до медика і медик порадив йому йти до сімейного лікаря і оформляти жінці інвалідність, бо мала підстави. Він подякував і сказав, що так і зробить.
Через тиждень я спитав, як справи. Він сказав, що був занятий і на наступному тижні зробить. Ще через кілька тижнів я спитав ще раз. Він не зробив. Я питати перестав.
Якби він послухав поради і оформив папери по інвалідності жінці, а потім опікунство, то міг би не служити. Не оформив. Були важливіші справи.
Зараз хтось буде писати про погане ТЦК, яке залишило хвору жінку з дитиною без чоловіка. А я б тут написав про чоловіка, який мав всі шанси не служити, але сам все проїб@в, бо йому було ліньки оформити документи.
Другий кейс теж банальний. Чоловік 55 років чотири роки їздив на дачу. На п'ятий рік його зупинили на блок-посту і перевірили документи, а він у розшуку, бо не явився в ТЦК пройти ВЛК.
Що спільне в цих двох кейсах. Перше – вони обидва не хотіли служити і ухилялися від призову.
Більшість людей ухиляється не тому, що боїться, а тому, що ніхто не хоче міняти своє розмірене життя на армійську невизначеність. Ніхто не хоче спати в бліндажах, знімати з побратимами за скажені гроші якісь крисятники коло ЛБЗ. Ніхто не хоче виконувати накази людей, яких ти не знаєш і до яких тебе розподілили чи не жеребом. Тому ці два чоловіки теж не хотіли служити.
Але друге спільне, що у них є, коли їх зловили ТЦК, вони не втратили людську гідність, а прийняли обставини такими, якими вони є. Вони не обзивали військовослужбовців ТЦК і поліцію, не плювалися, не билися, не викликали групи підтримки, щоб відбили їх від оборони країни. Вони підкорилися вимогам правоохоронних органів і поїхали в ТЦК оформлятися в армію.
Третє спільне – всі кілька днів, поки вони перебували в ТЦК, вони майже весь час перебували НА ЗВ'ЯЗКУ. У них не забрали телефони. Їх ніхто не бив і не ображав. Працівники ТЦК, за словами чоловіків, вели себе коректно і доброзичливо. Умови утримання були адекватними.
Четверте спільне, обидва чоловіки не були розподілені в штурмові полки, а долучилися до своїх місцевих бригад ТрО і проходитимуть службу на посадах, які відповідають їхнім кваліфікаціям і професійному досвіду разом із своїми земляками з області.
І знаєте що? Ці кейси нах#й нікому не цікаві. Вони не зберуть мільйонів переглядів, як відео, які мені присилає один мій знайомий ухилянт, який одержимий ідеєю переконати мене, що служити в армії маю я, а не він, бо ж служити мають добровольці. А він присилатиме мені відео з ТЦК.
Зате кейси з ненормальними будуть на всіх перших місцях видачі. Бо люди люблять треш і неадекватну поведінку інших людей. Там будуть кусати, дряпати, різати ножами, матюкати, вищати поросячим виском, аби тільки не потрапити в армію і жити своє найкраще життя за рахунок інших людей.
За статистикою Генштабу, яку я не можу оприлюднити, відсоток СЗЧ серед бусифікованих вищий, ніж серед добровольців. І це зрозуміло.
Але за тою самою статистикою, ПЕРЕВАЖНА більшість бусифікованих нормально служить. Інколи – героїчно. Недавно Білецький розказував про ухилянта-Героя України. Який був бусифікований, а потім поранений відмовлявся полишити позицію, бо він вже там "все пристріляв".
Бажаю двом своїм бусифікованим знайомим здоров'я і чесної служби у хороших командирів. Якби вони прийшли самі, то могли вибрати собі підрозділ і командира. Зараз в них трошки інша ситуація. Але з хорошого – вони залишилися чоловіками і їхнім дітям не буде за них соромно.
Дякую всім хто служить і підтримує армію. Нам все ще не легко, але разом ми можемо робити неймовірні речі. Ми #переможемо, друзі!