[собственное мнение] Сегодня в ленте много сообщений с воспоминаниями о 24.02.22, много официальных заявлений.

Пусть будут. Во время длительной войны нужны какие-то точки сбора, временные ориентиры, часы рефлексий, поводы вспомнить, когда мы были наиболее заведенными, едиными и злыми. Вспомнить ошибки, которые не следует повторять.

Далее текст на языке оригинала. Але завтра буде черговий "звичайний" день війни. 4389-й загалом. І 1463-й - повномасштабної.

Ще й близько не відомо, як вона закінчиться. Коли, де і чим вона закінчиться.

Тому, на мою власну скромну думку, такі дні (і не тільки такі) потрібно використовувати не лише для спогадів, а й для серйозної розмови про те, що буде завтра. І що нам усім потрібно зробити, щоб це "завтра" було і в держави, і в нації.

Як переламати тенденцію до зменшення стійкості тилу. Виправити інформаційну політику і залатати очевидні пробоїни. Прикрутити пиху й гординю і спрямувати руйнівні зусилля не всередину суспільства, а на ворога. Прийти до рішень про єдність раніше, ніж по класиці перед розстрілом.

Та насамперед – посилити армію. Подолати розлам, що збільшується, між суспільством і військом. Підтримати військо рішеннями, ресурсами, людьми. Не примусом, а усвідомленням.

Як приклад.

Це прекрасно, що 100500% відсотків бронювань від мобілізації в нас тепер здійснюється у смартфононі.

Проте. Багатьом це не сподобається, проте. У воюючій країні, в такій складній ситуації, наявні масштаби бронювання перевищують уже всі розумні межі та підривають обороноздатність. Підстави для бронювань, ознаки критичності тощо мають бути переглянуті і скорочені. Інакше мобілізація в Україні як мінімум ставатиме (ще) більш несправедливою, а взагалі - не матиме змоги підтримуватися на достатньому рівні, аби ворог залишався у районі Покровська, Вовчанська і Гуляйполя, а не в Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Полтаві, Києві.

Мені здається, що на політичному рівні є можливості знайти в т. ч. рішення для заміни мобілізованих і контрактників, які виснажилися за 4+ роки.

Чи принаймні почати реальну роботу, щоб це стало можливо в осяжній перспективі. Не тоді, коли "от-от все одно буде заморозка". А з урахуванням більш ніж реального сценарію: війна нинішньої інтенсивності може тривати ще роками.

Популітські гасла повинні або відпасти, або отримати наповнення і вигляді конкретних алгоритмів для їх втілення. Тут для всіх головне – не ставити на перше місце рейтинги і жити інтересами народу й нації, а не орієнтирами виборчої кампанії. Яка, таке враження, вже давно триває і загрожує зруйнувати все навколо раніше за пітєрську балістику.

Останні три місяці маємо позитивну тенденцію. Російська армія втрачає більше орків, ніж набирає. Це один із тих проблисків у кінці темного тунелю, які дає нам підстави для реального оптимізму.

Сьогодні бачив у комунікації однієї зі структур: "24 лютого – день, який триває досі... "

Ні. Він не має тривати.

Війна змінюється, люди змінюються, обставини змінюються.

Війна сама себе не закінчить. Щоб вистояти хоча б на день довше за ворога, нам потрібно ще багато пересилити, усвідомити і зробити. Краще, ніж це робить ворог, і краще, ніж робимо сьогодні.