З нагоди дня народження визначного вченого та державного діяча Михайла Сергійовича Грушевського (29 вересня 1866 - 24 листопада 1934).

Михайло Сергійович Грушевський увійшов в історію України не лише як керівник держави - Української Народної Республіки. Як відомо, 7(20) березня 1917 року Українська Центральна Рада ЗАОЧНО обрала Михайла Грушевського на посаду голови. Це рішення ОДНОСТАЙНО підтвердили 6(19) квітня на Всеукраїнському національному конгресі після повернення Грушевського до Києва. На посаді Голови Центральної Ради УНР він перебував до 29 квітня 1918 року.

Проте найважливішим життєвим здобутком Грушевського вважаємо творення ним української наукової історіографії на основі авторської схеми українського історичного процесу від найдавніших часів до XX століття.

Нагадаємо, що Михайло Грушевський - автор майже двох тисяч наукових праць, серед який найвагомішою є 10-томна монографія "Історія України-Руси". Методологічною основою цього головного наукового доробку була так звана "звичайна схема "русскої" історії та раціонального укладу історії східного слов?янства". Таку назву мала знаменита стаття визначного українця, яку він написав у Львові 9(22) вересня 1903 року, уперше надрукована в Санкт-Петербурзі в 1904 році. Прикметно, що вона стала першою науковою публікацією українською мовою після заборони 1863 року в так званому Валуєвському циркулярі (таємному розпорядженні міністра внутрішніх справ російської імперії Петра Валуєва).

"Звичайна схема "русскої" історії…" від Грушевського спростовує історіографічну схему московських істориків про "русскую историю" як складову історії російського народу. Бо ми знаємо, як писав Грушевський, що "Київська держава, право, культура були утвором ОДНІЄЇ НАРОДНОСТІ, УКРАЇНСЬКО-РУСЬКОЇ , Володимиро-Московська (держава) - ДРУГОЇ, великоруської". Тому що, "Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в. , потім литовсько-польський XIV-XVI вв.

Володимиро-Московська держава НЕ БУЛА ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, коли виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна було б скоріше прирівняти, напр. , до відносин Римської держави до її галльських провінцій, а не преємства двох періодів в політичнім і культурнім житті Франції".

"П?ятнадцять літ я спеціально працюю над історією українсько-руської народності, - завершує свою статтю Грушевський, - і виробляю її схему як у загальних курсах, так і спеціальних працях. По сій схемі укладаю я свою історію України-Руси…" Цікаво, що Михайло Грушевський зауважував, що російські історики досі не сформували початок своєї національної історії "замість пришитого до неї київського початку…. " та не вичистили історію росії "від ріжних епізодів з історії України та Білорусі…" І через більш як 120 років після написаного Грушевським російська історична наука під орудою політичного режиму путіна не спромоглася сформувати свою національну історію, а тримається "як воша за кожух" за вкрадену ще за часів Петра I та Катерини II нашу "руську спадщину".

Тож шануємо БАТЬКА нашої новітньої УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ та захищаємо її від злодіїв і мародерів.

П. С. На світлинах внизу посилання на статтю про Михайла Грушевського із моєї книги "Абетка громадянина України" та зображення спального гарнітуру родини Грушевських, який ми подарували Меморіальному музею в Києві в 2007 році.