"Рузвельт – поджигатель войны! " – "Голоса, отданные Рузвельту, превратятся в деревянные кресты для ваших сыновей, мужей и братьев! " – "В случае победы Рузвельта мы не позднее, чем через пять месяцев, окажемся вовлеченными в иностранную войну! " Так пугал американцев во время избирательной кампании 1940 года кандидат от Республиканской партии Венделл Вилки, добавляя к этому, что действующий президент проводит неэффективную социально-экономическую политику, в частности, тратит слишком много денег на производство оружия.
Далее текст на языке оригинала. Що ж, у цих звинуваченнях був певний резон. Адже, попри гучно оголошений 5 вересня 1939 року нейтралітет США у щойно спалахнулій Другій світовій війні, за кілька місяців Конгрес дозволив урядові продавати зброю державам антигітлерівської коаліції. У відповідь Кріґсмаріне почали затримувати, а то й топити американські торгові судна. 5 вересня 1940 року (через рік після оголошення нейтралітету) американський уряд передав британцям 50 начебто старих, але цілком придатних для використання есмінців в обмін на бази у Карибському басейні. Відповідь не забарилася – 12 вересня у штаті Нью-Джерсі вибухнув пороховий завод, загинуло 52 особи, 50 були тяжко поранені. А 28 вересня Рузвельт провів через Конгрес закон про військовий обов’язок й отримав 4 мільярди 800 мільйонів доларів (помножте на 25, щоб зрозуміти, який був би теперішній їхній еквівалент) "на програму оборонних заходів", що включала будівництво у 1940-41 фінансовому році 10 нових лінкорів (15 США вже мали) та 14 великих авіаносців, на додачу до 7, які вже існували, та понад 800 есмінців. Усі вони мали стати до ладу до 1942 року. А щорічний випуск військових літаків мав становити 50 тисяч… Не дивно, що виборча боротьба загострювалася, соціологи знаної служби Gallup провіщали перемогу Вілкі. Тим більше, що за наказом Гітлера Німеччина таємно витратила понад 10 мільйонів доларів на його підтримку, бо ж, окрім усього іншого, батько головного суперника Рузвельта був вихідцем із Німеччини. Взагалі, у Штатах жило понад 30 мільйонів осіб німецького походження, тож Гітлер був одержимий ідеєю "германізації" Америки. Нацисти доклали чимало зусиль і витратили купу грошей (мільярди доларів за нинішнім обрахунком) на створення численних "істинно арійських" структур. Але політичний ефект виявився мінімальним.
Незначним виявився й ефект терористичної атаки. 12 листопада 1940 року з різницею в 20 хвилин пролунали вибухи на трьох військових заводах у штатах Нью-Джерсі та Пенсільванія. Загинуло 16 людей, багато поранено. А результат? Якщо до цього американські військові льотчики отримали дозвіл брати участь у Битві за Британію як добровольці (підготовлених пілотів на Альбіоні не вистачало), то наприкінці січня 1941 року Рузвельт наказав додатково перекинути до Британії два десятки "летючих човнів" Catalina та десяток стратегічних бомбардувальників В-17 з екіпажами в американській військовій формі – для демонстрації солідарності у війні проти Гітлера.
Але головним усе-таки стало інше. 29 грудня 1940 року президент у радіо зверненні до співвітчизників, у черговій "Бесіді біля коминка", чітко сформулював завдання США у протиборстві з тодішньою "Віссю зла". Отже:
"Нацистські господарі Німеччини не приховують, що хочуть не тільки розпоряджатися життями й розумами всього населення своєї країни, а й поневолити всю Європу, а потім, використовуючи ресурси європейських країн, домогтися панування над рештою світу. Усього три тижні тому Гітлер заявив: "Сьогодні два світи протистоять один одному". Потім, різко відповідаючи своїм опонентам, він додав: "Мають рацію ті, хто вважає, що з іншим світом ми ніколи не зможемо примиритися... Я можу розбити будь-яку іншу державу". Так говорив вождь нацистів. Іншими словами, країни Вісі не тільки допускають, а й прямо заявляють, що не може бути довговічного миру між їхнім диктаторським правлінням та демократією, між їхньою філософією та нашою. …Сполучені Штати не мають жодного права заохочувати розмови про мир доти, доки не стане зрозуміло, що країни-агресори відмовилися від думки захопити чи підкорити собі світ… Деякі країни Європи були пов’язані з Німеччиною урочистими пактами про ненапад; інших Німеччина запевняла, що їм ніколи не загрожуватиме вторгнення. Але незалежно від того, укладалися такі пакти чи ні, на всі ці країни було скоєно напад, вони були розчавлені й обернені у рабство сучасного зразка. Про свій намір порушити їхні кордони Німеччина повідомляла їх за якісь години чи зовсім нехтувала такою формальністю… Доля цих країн показує, що означає жити під дулом нацистського пістолета. Нацисти виправдовували свої дії лицемірною брехнею. В одних випадках, окуповуючи чергову країну, вони говорили, що роблять це з метою відновити порядок. В інших – що хочуть "захистити" свою жертву від когось іншого.
Давайте більше не заплющуватимемо очі на той беззаперечний факт, що сили зла, які підточували, розкладали зсередини і губили до нас чимало країн, уже переступили наш поріг… Таємні агенти активно діють і в нашій країні, і в сусідніх країнах. Вони прагнуть посіяти внутрішні розбрати, створити обстановку взаємної підозрілості та розколу. Вони використовують для своїх цілей властиву нашій нації відразу до війни. Ці сіячі зла мають одну мету. Вона полягає в тому, щоб розколоти наш народ – розділити його на частини, що ворогують одна з одною, підірвати єдність і похитнути спільну волю до оборони.
І серед американських громадян, причому і тих, хто посідає високе становище, є такі, хто – в більшості випадків, за недомислом, - грає на руку ворожим агентам… Ці люди не тільки вважають, що ми можемо врятувати свою шкуру, якщо закриємо очі на долю інших країн. Деякі з них йдуть набагато далі. Вони кажуть, що ми можемо і повинні стати друзями та партнерами держав Вісі. Дехто навіть пропонує нам відтворити у себе диктаторські порядки… Досвід останніх двох років незаперечно показує, що жодна країна не може умиротворити нацистів. Від того, що ви погладжуватимете тигра, він не перетвориться на кошеня. Не можна умиротворити безжального звіра… Ми вже знаємо, що країна може досягнути мира с нацистами тільки ціною повної капітуляції… Боротьбі демократії проти нацистських планів встановлення світового панування істотно допомагає переозброєнню Сполучених Штатів, і ця допомога має стати ще більшою. Захисникам демократії, які борються на передовій, ми маємо надсилати кожну тонну, кожну унцію військового спорядження та припасів, якими тільки зможемо поділитися… Ми вживаємо найтерміновіші заходи для зміцнення нашої оборони, і в цих широкомасштабних заходах ми повинні передбачити військові потреби Великої Британії й інших вільних країн, які чинять опір агресії. Це не питання емоцій і не чиясь спірна особиста думка. Це реалістична військова політика, заснована на рекомендаціях експертів, які добре знаються на сучасній військовій справі… Наша країна докладає великі зусилля, щоб зробити все, що потрібно у сьогоднішніх надзвичайних обставинах, і зробити це якнайшвидше. Великі зусилля вимагають і великих жертв.
Мірою того, як будуть вироблятися літаки, кораблі, гармати і снаряди, уряд, виходячи з рекомендацій своїх військових експертів, зможе визначати, як їх найкраще використовувати… Питання про те, яку частину озброєнь послати за кордон, яку залишити вдома, ми повинні вирішувати, виходячи зі спільних військових потреб. Сполучені Штати мають стати військовим арсеналом для всієї світової демократії… Ми повинні взятися за справу так само рішуче і нагально, з такими самими патріотизмом і самопожертвою, наче самі перебуваємо у стані війни".
Що було далі? 11 березня 1941 року був ухвалений Акт про ленд-ліз, загальний обсяг допомоги згідно з яким у нинішніх масштабах становив $700 мільярдів. 26 травня в Атлантиці американо-британський екіпаж "летючого човна" Catalina виявив німецький лінкор Bismarck, після чого британські кораблі наступного дня потопили його. 7 липня американські війська зайняли Ісландію та створили там військові бази. З вересня в Атлантиці американські кораблі й літаки почали топити німецькі й італійські судна та підводні човни. Нарешті, у грудні між державами Вісі та США офіційно почалася війна.
Як добре, що президентом Штатів тоді не став республіканець!