Название/автор: Золотые девушки / Айвон Менчелл Театр: Театр на Подоле Режиссер: Игорь Матеев В старости ты будешь делать ту же дурню, но медленнее. "Золотые девушки" от Театра на Подоле – комедия о клубе трех вдов. Их встречи проходят на кладбище, а каждое свидание может стать последним. Но режиссер Игорь Матиев не спускается в черноту, а раскрашивает комедию в осенние, золотые тона. И от кладбищенских шуток – на удивление – становится уютно.

Далее текст на языке оригинала Це схоже на спеціальну серію "Друзів", яку би зняли років через десять-двадцять від сьогодення. В нью-йоркській квартирі Рейчел, Моніка та Фібі вигадують, що зараз на небесах роблять Рос та Джої, що відійшли слідом за Чендлером. Зі спогадами найдотепніших гегів та підколюванням, але й і зі сумом. Бо як не тужити за такими чоловіками?

"Золоті дівчата" розпочинаються у нью-йоркській квартирі, де за клубною традицією збираються три вдови. У домівці Іди (Лариса Трояновська), що втратила чоловіка два роки тому, досі акуратно розкладені трубки Меррі. Овдовіла минулого року Люсіль (Марія Рудковська) продовжує купляти шубки на дивіденди від акцій Гарі. Найдосвідченіша з членів клубу Доріс (Софія Пісьман), чотири роки піклується про надгробок Абі так, як при житті, мабуть, не доглядала його сорочки. У вдівстві є своя принада – ти завжди знаєш, де твій чоловік. Тому життя членів клубу досить розміряне: ігри в карти в Іди та регулярні візити до чоловіків на цвинтар у Квінсі. Але якось серед могил дівчата зустрічають вдівця.

М’ясник Сем (Олександр Данильченко) – чемний, охайний, із власною справою – стає тригером, що розколює Клуб вдовиць. Іда мріє розпочати нову главу життя. Доріс вважає, що це буде зрада чоловіку Меррі, а тому заважає відносинам Іди та Сема. А Люсіль не хоче втрачати регулярні посиденьки з подругами, тому стає на сторону Доріс, а не Іди.

Інтриги задорослих дівчат мало чим відрізняються від витівок старшокласниць. І як зрілий чоловік, що поважає чужі кордони, Сем залишає Іду саму розбиратися з її моральними сумліннями та подругами. А оскільки у героїв залишається небагато часу до зустрічі з другими половинками, Сем перемикається на менш для нього привабливу, але більш прозору в бажаннях Мілдред (Тетяна Печенкіна). Саме в цих майже шкільних, цнотливих інтрижках головна принада дійства. Адже скільки б тобі не було років, ти все одно будеш множити безлад. І дивуватись, до чого це призводить.

Досвідчені актриси Лариса Трояновська, Марія Рудковська та Софія Пісьман сумлінно відіграють ролі членів шкільного дівочого кружка (з підтримкою та інтригами). Олександр Данильченко – роль типового ботана, який за роки життя так і не зрозумів жінок, але методом спроб та помилок навчився їм подобатись. А Тетяна Печенкіна сприймається вискочкою-відмінницею, за що її героїню зал недолюблює разом з вдовами. З задачею зарядити глядача бажаннями та острахами людей у золотому віці актори відмінно справляються.

Вистава бере затишною атмосферою та влучним гумором. А цим жартам, до речі, вже понад тридцять років. Сценарист Айвон Менчелл (автор ідеї про "Чарівну няню") створив "Цвинтарний клуб" ще на початку дев’яностих. Та лише за останні вісім років цю п’єсу в українських театрах ставили щонайменше чотири рази: у Дніпрі, Чернівцях, Одесі та Львові. Режисер Ігор Матіїв постарався, щоб і для столичного глядача ця цвинтарна історія запам’яталася смішною та світлою. І там де Айвон Менчелл рекомендує "вау-ефект", Матіїв дає його: як у сцені появи Люсіль-Рудьковської у весільному образі білявки. Такий вихід важко забути! Вау!

П’єсу "Золоті дівчата" вже можна вважати класичною. Тут достатньо гумору і викликів для акторів, щоб було чим чіпляти глядача. І окрім підтвердження ідеї, що починати життя наново не пізно у будь-якому віці, ця вистава дає надію, що твої маленькі пригоди не скінчаться і в золотому віці. Лише стануть трохи повільнішими, щоб встигти їх розв’язати доки не зіграв у ящик.