Російська навала руйнує не лише людські життя, будинки, вулиці, парки, стадіони, а й науку — гинуть науковці, руйнуються наукові інститути та лабораторії, зв'язки, можливості працювати, дослідження, плани, ідеї. Немає коштів на дослідження навіть там, де залишилися лабораторії та бібліотеки. Але чомусь, обговорюючи ризики війни для української науки, все більше на увазі виїзд усіх перспективних українських учених за кордон назавжди. Тому що нібито розвинені країни створили для них безліч програм. Насправді цей ризик – не найстрашніший. Є інші, що руйнують науку не менше. Але про все по порядку.
[see_also ids\u003d"
Ризик виїзду найкращих українських вчених за кордон.
Це не лякає з кількох причин.
По-перше, чоловіки у віці 18–60 виїхати не можуть, за дуже рідкісними винятками. Навіть якщо виїхати можна буде пізніше — масово вчені не виїдуть, якщо будинки створять хоча б елементарні умови для роботи. По-друге, більшість тих, хто виїхав (в основному це жінки з дітьми та люди віком за 60 років) і не шукатимуть наукових грантів, бо не знають іноземних мов, у них не дуже конкурентних наукових спеціальностей (скажімо чесно: у. Вчені — жінки з дітьми, які виїжджали, тікаючи від війни, навряд чи обирали місця перебування, орієнтуючись на подальше наукове працевлаштування, — за винятком тих, хто вже мав відповідні зв'язки, і вони їхали прямо до університетів на запрошення колег.
Якщо вчені і поїдуть із країни, то не так через війну, як через те, що наука в Україні не потрібна. Це видно навіть із її фінансування.
Проблеми з міжнародними грантами для українських вчених.
Без чіткого обмеження «тільки для українців» програми допомоги вченим, котрі опинилися в умовах ризику внаслідок війни, насправді, хоч як це дивно, зможуть отримати переважно росіяни. Просто тому, що росіян-науковців у західних університетах у десятки, а може, й у сотні разів більше, ніж українців, — і росіяни активно протягують своїх — якихось імперців та путіністів як «потерпілих від війни».. Я бачила в деяких американських університетах комітети допомоги під керівництвом дуже наполегливих москвичів, які доводили необхідність допомоги саме росіянам. Українцям там нічого не світить.
У росіян значно ширші наукові зв'язки, оскільки останні два десятки років їм активно фінансували відвідування конференцій (дуже ускладнене для українців). Можливості для проведення потужних міжнародних конференцій в Україні були обмежені після 2010 року «правилами імені Табачника», які науковці так і не змогли скасувати, незважаючи на великі зусилля після 2014 року.. Заочні платні «конференції» на широкі теми є хорошими для звітів, але жодних міжнародних зв'язків не формують.
Багаторічний провал у міжнародних контактах української науки внаслідок жалюгідного фінансування та обмежувальних заходів зараз призводить до реального розширення можливостей саме для росіян та зростання їх і без того чималого впливу у міжнародному науковому співтоваристві. Дуже хотілося б, щоб про цю проблему говорили українські дипломати, зокрема США, Італії, Німеччини, Японії.. Треба говорити і про необхідність міжнародних грантів для вчених, які залишилися в Україні.
Грантові програми для українських вчених вимагають запрошення від конкретного працівника університету чи наукової установи, тобто без особистих зв'язків чи рекомендацій не обійтися. Можливостей продовжувати власну наукову роботу із закордонним фінансуванням — мало. Є дуже багато програм прикладних досліджень з вузькою спеціалізацією — і особливо для інженерних та біотехнологічних досліджень. Але кількість науковців саме в цих галузях в Україні обмежена, оскільки немає обладнання та досвіду.
Негативний досвід міжнародних зв'язків також висвітлює проблеми та шляхи їх подолання: по-перше, всі українські викладачі всіх дисциплін мають добре знати англійську (не просто мати невідомі сертифікати самого університету чи якихось фірм). Без англійської немає доступу до сучасної інформації та сучасної науки, є надії тільки на вторинну або спотворену інформацію з російського болота. І немає можливості донести свої досягнення та свою цінність світові. Необхідно зняти перешкоди для проведення міжнародних конференцій в Україні та участі українських вчених у конференціях за кордоном, зокрема просити на це фінансову підтримку в уряді. Крім того, треба розвивати існуючі центри науки та їхню співпрацю з університетами — спільні програми викладання, залучення студентів до досліджень.
І зараз багато студентів приходять до наукових установ на практику, щоб проводити дослідження для написання курсових і дипломних робіт. Але нинішні неформальні зв'язки потрібно зробити більш постійними та вигідними для наукових та освітніх установ. Ідеї \u200b\u200bзнищення наукових установ пошкодять і багатьом університетам, які не мають достатніх можливостей та обладнання для практики та досліджень.
Припинення фінансування наукових установ та фундаментальної науки.
Мовляв, вся-вся наука має годувати себе сама, а якщо не може, то навіщо вона потрібна. Насправді стартапи та винаходи – це зовсім інший вид діяльності, який може розвиватися на основі наукових відкриттів, але власне науковою діяльністю це не є.
Вже пишуться плани повної ліквідації академій як наукових установ, впровадження провальної російської реформи 2013 року з псевдоефективними менеджерами нових агенцій, які поняття зеленого не мають, що таке наука, але впевнено беруться нею керувати.
Здається, комусь дуже хочеться ліквідувати наукові установи, радикально зменшити кількість викладачів університетів та самих університетів, щоб потім використати очікувані засоби міжнародної допомоги для відновлення науки та освіти на якісь власні проекти.
«Реформа науки» може піти за планом: 1) вигнати вчених та викладачів; 2) правильно прилаштувати майно наукових установ та університетів; 3) правильно прилаштувати кошти, які міжнародні організації, безперечно, виділять на відродження науки.
Такий підхід гарантовано призведе до всіх проблем у науці, якими зараз лякають суспільство, і до корупції, і до неефективності, і до витоку мозку, аж до знищення середовища для інновацій з високотехнологічними стартапами.. Тому що наукове середовище не будується з програм допомоги стартапам або нових технокластерів, що виникають на місці знищених наукових інститутів і вигнаних очі очі дивляться вчених.
Імітатори легко пристосуються до чого завгодно, назвуть мильні бульбашки стартапами, придумають прикладний характер для порожніх розмов або псевдонауки (ефективні менеджери самі нічого не розуміють і за консультацією до експертів не звертатимуться, тому легко повірять харизматичним фантазерам).
Щодо скорочення кількості викладачів — тут найбільший ризик для математики, природничих спеціальностей, бо саме на ці спеціальності, ймовірно, прийде найменше студентів. У здібних математиків і фахівців з природничих наук більше шансів за кордоном, ніж у гуманітаріїв, та й багато абітурієнтів у нинішніх умовах вибиратимуть «щось простіше», зокрема й тому, що в дистанційному режимі якість гуманітарної освіти видається вищою, ніж на. Тому є перспектива більшого скорочення саме «негуманітарних» викладачів..
Насправді потрібно не скорочувати посади та звільняти людей, а створювати додаткові тимчасові наукові посади чи знижувати педагогічне навантаження для таких викладачів з метою їх збереження.
Що з цим робити?
Донести до уряду, що наука потрібна Україні (різні галузі — і мовознавці, і літературознавці, і історики з філософами, і фундаментальні фізики з хіміками, біологами, екологами, географами та математиками).
Важливо державному рівні підтримати розвиток фундаментальної науки. У нас знайдеться багато вчених, які можуть написати дуже прикладний план досліджень, але прикладна наука потребує фундаментальної. Якщо нищити зараз фундаментальну науку — не буде й прикладної. Не буде власної зброї. Не буде людей, які зможуть розібратися в іноземній. Не буде людей, які зможуть написати нашу історію, а не переписувати ворожу. Знищення науки та вчених завжди звільняє простір шарлатанам, які легко наобіцяють диво малоосвіченим управлінцям. У цій науці немає реального поділу на фундаментальну та прикладну. І справжня наука потрібна для гідного майбутнього будь-якої країни.
[votes id\u003d"