Матеріал про коротке, але яскраве життя найвідомішого пса в історії мундіалі.

В січні 1966 року золота Ніка прибула до Англії. Її на церемонію жеребкування привіз віце-президент бразильської Конфедерації футболу Сільвіо Пашеку. Вручаючи головний трофей світового футболу президенту англійської футбольної асоціації Джо Мірсу, латиноамериканець заявив: «Потримайте Ніку в себе півроку, а потім ми її в вас заберемо до себе навічно. Тільки не загубіть». Як показав час, бразилець наврочив, як англійцям, так і своїй збірній. 19 березня 1966 року в Central Hall Westminster відкрилася велика філателістична виставка, головним цвяхом якої стала Ніка. Організатори цього заходу логічно припустили, що богиня користуватиметься більшою популярністю в англійських чоловіків, ніж марки. Спочатку Мірс не погоджувався віддати кубок світу на виставку, але після місячної облоги капітулював, повіривши аргументам організаторів: «Не турбуйтесь. Охорона ні секунди не спускатиме з нього очей». Мірс дуже сильно пошкодує про це своє рішення. Воно коштуватиме йому не лише кількох безсонних ночей, а й десятків років життя.

Спочатку події відбувалися так, як і запевняли організатори виставки. 5 поліцейських чергували біля трофею. Однак наступного дня, в неділю, у начальника служби охорони був вихідний, чим миттєво скористалися підлеглі. Вони часто відлучалися: щоб випити чаю, справити природні потреби або просто прогулятися. А потім хтось з охоронців запропонував: «Який зміст нам тут стовбичити. Сьогодні виставка й так не працює. Кому потрібна ця статуетка? Давайте просто щогодини будемо робити обхід». На таку пропозицію неможливо було не погодитись. Вже після другого обходу о 12 годині охоронець з жахом виявив, що Ніка пропала. З’ясувалось, що давня статуетка таки комусь потрібна. Довелося телефонувати в поліцію. Коли боббі притиснули начальника охоронної фірми, яка була відповідальна за безпеку Ніки, той ввімкнув режим дурника: «Але ж з нею не сталося нічого поганого, її просто вкрали. І не забувайте, що ми всі люди, а тому нам властиво помилятись».

Президент FIFA англієць Стенлі Роуз спробував зробити хід конем. Він відправив секретаря Футбольної асоціації  Аглії Деніса Фоллоуза в ювелірну фірму Джорджа Берда та попросив його виготовити точну копію золотої Ніки. Про це замовлення мали знати лише троє людей: Роуз, Фоллоуз та ювелір. Проте футбольні чиновники недооцінили англійських журналістів. Вже наступного дня вони все винюхали. «Яка ганьба. Кубок світу вкрали просто в нас з-під носа. Ця шокуюча подія поставила брудну пляму як на репутації нашої футбольної асоціації, так і цілої країни! », – не вгавала місцева преса. Бразильці теж вставили своїх 5 копійок: «У нас ніколи не могло б трапитись таке неподобство. Наші злодії настільки люблять футбол, що вони не наважились б на таке святотатство», – заявив Ебрейн Тебет, бразильський спортивний функціонер. Краще б він тримав язика за зубами. Коли викрадення Ніки стало секретом Полішинеля, Роуз зрозумів, що його може врятувати лише повернення статуетки. Він ще сильніше натиснув на Мірса. Джо ледь не на колінах довелося просити поліцейських витягнути його з халепи. Головний інспектор Патерсон намагався заспокоїти шефа FА: «Можете не турбуватися. У нас найкращі в світі поліцейські. Ви хіба не читали Конан-Дойла? » Такі слова не справили враження на Мірса, той відповів: «На жаль, Шерлока Холмса серед вас немає, а Лестрейдів хоч гать гати».  

Англійська громадськість набагато більше вірила силу грошей, ніж місцевої поліції. Тому фірма Gillette запропонувала 500 фунтів людині, яка поверне кубок світу, а страхова компанія Гардінга виявилась більш щедрою та підняла винагороду до 3 000. Свою лепту в справу державної ваги вніс і Вальтер Макс, лондонський остеопат, який вже більше чверті століття лікував топ-гравців та виділив до фонду національного порятунку Ніки 150 гіней. Не обійшлося й без знаменитого коміка та за сумісництвом керівника Фулгема Томмі Трайдера, який сказав, що цілодобово чекає в своїй резиденції, нічному клубі «Latin Quarter», щасливчика, який принесе йому кубок світу. Комік оцінив Ніку в 1000 фунтів. Проте щасливчиків так і не знайшлося. Можливо, їх лякала моторошна слава резиденції Томмі. В «Latin Quarter» відпочивала публіка, яка мала великі проблеми з законом.

  В понеділок 21 березня Мірсу зателефонували. Незнайомий представився Джексоном та заявив: «Невдовзі ти отримаєш інструкції, котрих повинен дотримуватись, якщо хочеш повернути кубок світу». Через годину глава FА отримав посилку, в якій були дрібні фрагменти золотої Ніки та записка наступного змісту: «Я хочу 15 000 фунтів за кубок. Ти повинен передати мені готівку 25 березня. А наступного дня кубок буде в тебе. Якщо ти згоден, то розмісти в «Evening News» таке оголошення: «Я готовий владнати справу, Джо. Тільки не думай дзвонити в поліцію. Тоді ти кубок більше ніколи не побачиш»». Мірс, звичайно ж, не зміг відмовитись від пропозиції новоявленого Корлеоне. Щоправда, головний англійський футбольний чиновник зателефонував в поліцію. За кілька годин боббі придумали комбінацію, яка мала допомогти визволити Ніку з неволі. Однак серце підвело Мірса, й у день зустрічі він був прикутий до ліжка. Ідеально спланований план ризикував розвалитися, мов картярський будиночок. Аж раптом до Мірса зателефонував Джексон, щоб перепитати чи все залишається в силі. Слухавку підняла дружина функціонера та повідомила, що той, на жаль, не зможе прийти на зустріч, але це не проблема, оскільки в нього є помічних, якому він довіряє, як самому собі. Зловмисник, трішки подумавши, погодився. «Помічником» Мірса виявився інспектор Лен Баггі. Спочатку операція з передачі готівки йшла згідно з планом. Джексон не помітив, що у валізці справжніми є лише 500 фунтів, а решта грошей – газетний папір. Проте нюх все ж не зрадив його, і коли він побачив неподалік від себе фургон, то логічно припустив, що там повно поліцейських. Злочинець спробував накивати п’ятами, проте його схопили.

  «Джексоном» виявився Едвард Бечлі, який свого часу вже опинявся в лапах поліції, але тоді йому вдалося вийти сухим з води. Баггі потирав руки та вже бачив своє ім’я на перших сторінках газет. І він не помилився. Однак така слава його зовсім не потішила. Бечлі заявив, що непричетний до крадіжки кубка. «Незнайомець підійшов до мене та запропонував виступити посередником в цій справі. За допомогу в отриманні готівки він пообіцяв мені  500 фунтів. А кубок я в очі не бачив, хіба в газетах. Як виглядав цей незнайомець? Не пам’ятаю, можу сказати лише те, що він мав прізвисько Поляк». Англійська поліція опинилася біля розбитого корита. А акули пера шматували Баггі та його колег. Час йшов, а місцезнаходження Ніки залишалося невідомим. 27 березня Баггі спробував зайти зі свого останнього козиря: «Бечлі, я знаю, що  в тебе є кохана. Якщо ти поділишся зі мною інформацією про кубок, то я дозволю їй час від часу провідувати тебе в камері. До речі, ви будете в ній тет-а-тет». Злочинець відповів, що йому потрібно подумати до завтра…   Ввечері 27 березня бакенщик Девід Корбетт хотів зателефонувати своєму другові. Оскільки в нього вдома не було винаходу Александра Белла, то йому довелося вийти з квартири, та піти до найближчого кіоску. Для того, щоб поєднати потрібне з корисним, Корбетт заодно прихопив з собою 4-річного безпородька Пікклза. Цю собачку він свого часу отримав від брата Джона. Джон не хотів розлучатися з цуценям, але дружина стояла на своєму: «Ця бісова тварина вже погризла нам всі меблі. Вибирай: я або пес». Підходячи до кіоску, Корбетт на мить відволікся. Цих кількох секунд Пікклзу виявилось достатньо, щоб гайнути в найближчі кущі. Коли Девід пішов за псом, то побачив, що той обнюхує якийсь пакунок. «Спочатку я налякався не на жарт. В ті часи IRA не давала нам спокою, отож я подумав, що в цьому пакунку, напевно, бомба. Але цікавість починала брати гору, тому я і взяв його в руки. Однак обережність знову переважила, та я поклав його на місце. Кілька разів я піднімав та клав невідомий пакунок. Врешті-решт цікавість перемогла. Коли я розкрив його, то побачив всередині жінку, яка тримала чашу над головою. Спочатку я не повірив власним очам, але коли прочитав написи: Німеччина, Уругвай, Бразилія, то сумнівів не залишилося. Я побіг додому, мов ошпарений, та з порогу кинувся до дружини Джин: «Я знайшов кубок світу! Я знайшов кубок світу! ». Щоправда, вона мене не зрозуміла, адже не те, що не любила спорт, а навіть його ненавиділа. Джин лише крутила пальцем біля скроні. Щоправда, поцікавилась за скільки можна продати цю статуетку, вона ж золота. Я визвірився на дружину, заявивши, що кубок світу безцінний та кулею  вилетів в найближчий поліцейський відділок».

Боббі уважно вислухали розповідь Корбетта та доставили його в Скотленд-Ярд. Як це часто трапляється, Девід став підозрюваним №1. «Мене привели в величезну моторошну кімнату, де в поті чола працювали 12 поліцейських. Я чув, як їм надходила «достовірна інформація» про кубок світу: «Коли я їхав на метро Північною лінією, то бачив Ніку під сидінням номер 7»,            «Я залишив кубок світу в коричневій валізці в камері зберігання вокзалу Чарінг-Кросс». Я слухав всі ці повідомлення, та ледь стримувався, щоб не луснути зі сміху. Проте, коли поліцейські переключилися на мене, мені стало не до сміху». Корбетта допитували до половини третьої ночі. На перший погляд в Девіда було хороше алібі, та поліцейським знадобився час, щоб його перевірити. Боббі відпустили підозрюваного та на прощання заявили: «Вибачте за турботу, але майте на увазі, що завтра ви нам знову можете знадобитися». Радість від знахідки давно покинула Девіда: «Чорт забирай! Мені через три з половиною години на роботу. До того ж, вони хочуть повісити на мене цю крадіжку. Можливо, мені краще було б залишити той клятий кубок там, де я його знайшов». На роботі Корбетт одразу ж став знаменитістю. 28 березня кілька газет вийшли з шапками: «Сенсація! Кубок світу знайдено! Як з’ясувала поліція, його викрав бакенщик Девід Корбетт». Товариші підходили до наднової зірки, щоб висловити своє захоплення. «Ми знали, що ти крутий, але не думали, що настільки! Розкажи, як тобі вдалося поцупити той кубок». На щастя, копам так і не вдалося підкопатися до алібі Корбетта, й він тепер став національним героєм, хоча скромно намагався залишатися в тіні Пікклза. «Не приписуйте всю славу мені. Це Пікклз знайшов Кубок, а не я». Тепер Корбетту та його псові довелося пережити випробування мідними трубами.

Національна Ліга захисту собак відзначила Пікклза срібною медаллю, а сама церемонія вручення відбувалася в фешенебельному готелі «Кенсігтон». Персонал закладу теж вирішив відзначити Собаку року. Працівники готелю подарували Пікклзу срібну тацю, на яку кожен поклав суму, якої не шкода. Благодійна акція зібрала 53 фунти. Однак медаль та гроші абсолютно не цікавили Пікклза, пес набагато більшу увагу приділяв ще одному подарунку від персоналу готелю – коричневій гумовій кішці. Фірма «Спайлерс» також не оминула своєю увагою Пікклза, подбавши про те, щоб він ніколи не був голодний: песик отримав річний абонемент на харчі. До речі, «Спайлерс» не залишився в накладі. Маркетологи фірми майстерно розіграли карту Пікклза. Вони розпочали рекламну кампанію під слоганом: «Наш корм рекомендує Пікклз, собака, який врятував кубок світу». Продукція «Спайлерс» розліталася серед  футбольних фанатів, наче гарячі пиріжки. Пікклз навіть став зіркою екрану, зігравши роль самого себе в фільмі: «Нишпорка з холодним носом». Також він з’являвся в кількох телешоу. Пікклза запрошували в гості футбольні чиновники Чилі, Чехоcловаччини та ФРН. Але Корбетт не захотів мучити свого улюбленця далекими перельотами та всілякими карантинами. Хоча, можливо, відмова від закордонних турне мала більш прозаїчне пояснення. Пікклз в Англії був куркою, яка несла золоті яйця. Так, за день зйомок він отримував 60 фунтів, вдвічі більше, ніж тодішні зірки-собаки.

Корбетт теж сподівався отримати свій шматок пирога. Він звернувся в страхову компанію Гардінга, яка обіцяла 3 000 фунтів героєві, котрий знайде кубок світу. Однак та не спішила дотримувати свого слова. На додачу з’явилася ще одна серйозна перешкода на шляху Корбетта до гори готівки. Дружина Мірса переконала чиновника самому звернутися в компанію за призом: «Ти ж був головним організатором пошуків. Без тебе нічого б не вийшло». Проте Мірс дістав відкоша від страховиків. Девід вже й не сподівався коли-небудь отримати чесно зароблені гроші. Аж тут, вже вкотре в цій історії, своє вагоме слово сказала преса, підтвердивши статус четвертої влади. Журналісти таки дістали страхову компанію, і вона відрахувала Девіду обіцяні 3 000. Цікаво, що кожен гравець збірної Англії отримав лише по             1 360 фунтів за перемогу на мундіалі. Корбетт розумно вклав ці гроші, купивши власний будиночок.

Після тріумфу Англії у фіналі чемпіонату світу 1966 року Корбетта та Пікклза запросили на урочистий бенкет з нагоди перемоги. Всі футболісти з превеликим задоволенням брали на руки Пікклза – собаку, який врятував для них кубок світу.

Проте, коли дійшла черга до основної частини церемонії, то Девіда та собаку відправили в іншу кімнату, де він вечеряв з дружинами футболістів. Представниці прекрасної статі не приховували свого обурення: «Наші чоловіки виграли для цих нероб-чиновників чемпіонат світу, а натомість вони вигнали нас в цей підвал! » Пікклза абсолютно не турбували ці зауваження англійських леді. Він з радістю доїдав те, з чим не змогли впоратись Боббі Мур і Ко. 15 хвилин слави Пікклза минули дуже швидко. У 1967 році під час прогулянки собака помчав за кішкою та щез. Згуба знайшлася лише через годину. Корбетт побачив Пікклза в сусідньому дворі – він висів на дереві без ознак життя. «Мабуть, він зачепився повідком за гілку, закрутився та задушив сам себе»… … В 1983 році бразильські злодії, викравши кубок світу, спростували слова Ебрейна. В країні диких мавп не знайшлося свого Пікклза, а тому Золота Ніка канула в Лету. Прочитавши цю історію, важко втриматись від того, щоб не процитувати Джорджа Мартіна: «Нічого ти не знаєш про бразильських злочинців, Ебрейн Тебет».

Володимир Войтюк, Football.ua Далі буде...

Футбольні мундіалі: від великого до смішного Частина І. Уругвай 1930 Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина ІІ. Тріумф дуче Футбольні мундіалі:  від великого до смішного. Частина ІІІ.  Успішна подорож італійських аргонавтів за Золотою Нікою Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина ІV. Це все нам наснилося Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина V. Вважайте, що я звихнувся, вважайте, що я божевільний!

Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина VІ. Бразилія ховає своїх демонів (1) Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина VІ. Бразилія ховає своїх демонів (2) Футбольні мундіалі: від великого до смішного. Частина VІІ. Шпак для Гаррінчі